Ділюся з вами...

Кілька років не їздив на Шипіт, цього року поїхав і дуже радий з того. Хтось може подумати "ну що це вони так про той Шипіт розказують, водоспад як водоспад". Та коли я пишу "поїхав на Шипіт" то це означає не так сам водоспад, як подію і веселу гулянку з великою кількістю цікавих людей, яка відбувається точно поза водоспадом (хоча частково і в ньому теж). Шипіт асоціюється не лише з водою, але й з вогнем, а точніше великою купальською ватрою...

В мене є традиція завжди їздити на Шипіт автостопом, так я вчинив і цього разу, то навіть окрема розповідь. А коли я добрався до Воловця, то було два варіанти: стопити далі, чи піти до місця призначення через гори. Я обрав другий варіант.
( Поринути у розповідь )

Мені вдалось проїхати найскладніший 400 кілометровий веломарафон в Україні, та разом з тим він мабуть і найцікавіший. Адже ніщо так не бадьорить в 3-й годині ночі після старту, як добрячі ями на відтинку з Долини на Торунь. Але кава-чай яку нам підготували волонтери після подолання Торунського перевалу, а також їхні усмішки і добре слово то краще. Сподіваюсь прийде час і дорога буде така добра, як після Ужка. Але ми їдемо далі, світанок ми таки зустріли на перевалі, і це було прекрасно...розсікаючи гірські дороги чути спів пташок що тільки но прокидаються після ночі. До речі, цього року ми ще за ночі (майже після старту) проїжджали місце базування цьогорічних пригодницьких перегонів Горгани Рейс (Gorgany Race 2019), сподіваюсь ми їх не сильно збудили :)
( Як воно було )

В цей прекрасний останній січневий день хочу закріпити тут прекрасні емоції і спогади з зустрічання цього Нового року.

Пару останніх днів 2018-го і перших 2019-го року в горах, з компанією веселих людей, це саме те як ми хотіли зустріти цей рік. Спробую сам для себе згадати як то було і залишити на добру згадку тут для всіх..

Зібрались ми і поїхали в село Либохору Львівської області. Вже в електричці ми пересіклись з цікавими персонажами... в нас був такий собі "співучий вагон" :) По приїзді у Львів зустрілись з іншою частиною компанії, возєднались і в складі десяти чоловік поїхали вже в саму Либохору, де нас вже чекав Віктор з дівчатами.

Пошук хати, всюди сніг. Знайшли, заходимо в теплу хату, і починаємо знайомитись між собою. Приємно бачити сяючі усмішки. Закидаємось мандаринками. По хаті розходиться приємний "новорічний" аромат.

( Дивитись далі )

На завершення хочеться додати відео, за яке окрема дяка Насті і всім хто знімав!
А також дякую всім завдяки кому все це відбулось і всім хто приєднався до зустрічання НР в нашій дружній компанії. Попереду на нас чекає ще багато яскравих подій! 

Давно вже пора розказати про зимовий похід в який ходили. Отож, минав перший тиждень безсніжного січня. Я ловив себе на думці шо відпустка підходить до кінця, хоч займався корисними справами, але нікуди не їздив. Вечірню тишу розсік телефонний дзвінок. Телефонувала моя подруга Оксана і зробила пропозицію від якої я не міг відмовитись. Піднятись на Чорногору (ПіпІван) зимою було одним з того чого я ше не робив, але варто спробувати. Це було надто заманливо. Оксана знала до кого звернутись з такою шальоною пропозицією і попала в яблучко. Вирішили шо виїжджаємо за два дні, так і зробили.І ось ніч з 11 на 12 січня, ми зустрічаємось на головній автостанції Тернополя, десь за пів години має відправитись наш автобус до Франківська.

Але пригоди почались з моменту коли ми підійшли до каси, щоб взяти квитки. Виявилось, що автобус яким ми планували добиратись "вже давно не ходить". Хоч на сайті в розкладі було чорним по білому написано, шо ходить. Все миттю змінилось. А плани всі полетіли шкереберть, можливо хтось на нашому місці вже би розійшовся по домах спати, але не ми. В нас почався "план Б", ми почали розглядати всі варіанти альтернативних способів добирання. Зійшлись на тому шо треба їхати автостопом. Далі ми викликали таксі яке довезло нас до місця на якому можна пиняти машини. Не встиг я дорозказувати байку про якусь з моїх автостопних поїздок, як нам спинилась перша автівка. І вдень не завжди так швидко ставали.) Нічний автостоп почався вдало. Чоловік їхав до Чорткова, а нас висадив на повороті до Франківська в Дружбі. 

  

Місяць світить у вікно, а я тим часом описую пригоди команди "Колорадо" на нічних перегонах "Терен", які базувались цього року в Колиндянах.
Як добре, що Сашко запропонував взяти участь в "Терені", а я ніби тільки того й чекав! Спочатку ми думали виступити в пішій категорії і пробігтися всякими лісами на своїх двох, але після ретельних зважувань вирішили брати участь на своїх двох, але вже колесах.

І ось ми прибуваємо на стартовий табір змагань, розтаборовуємось, настроюємо своїх залізних коней і знайомимось з іншими учасниками.
За кілька годин перед стартом нам дають карти полігону змагань і легенди до них. Після їх отримання всі розходяться радитись і вибирати тактику своєї гри. Суть проста: віднайти якомога більше точок (КП) що позначені на карті, і "взяти" їх.

Час від нашого приїзду до години старту (21:00) пролітає дуже швидко і ось останні передстартові хвилини, всі збираються разом для старту. Цього року він одночасний для всіх команд. Суддя оголошує про хвилину до старту, а далі він - такий епічний. Маса піших і велосипедних команд починає швидко рухатись до своїх наперед вибраних точок. Спочатку біжать і їдемо ніби разом, але потім розділяємось хто куди. Всі велосипедні команди виїхавши з лісу рванули в сторону Колиндян, ми єдині, хто подались до "бочки" і це було наше перше КП. Ще там зустрічались деякі піші команди які навпростець прибігли туди зразу після нас. Швидко фотографуємось і беремо курс до наступної точки - газової труби біля залізничної станції Залісся. Колись-колись я там бував. Ґрунтова дорога так захоплює, що ми труби не помічаємо і заскакуємо на суддівські техетапи. Але проходити їх ще не можна, тому просто беремо точку і повертаємось до труби, знаходимо і її. Залишається парудесят хвилин до відкриття техетапів, ми опинившись там першими використовуємо час для заміни камери у ровері, тобто це робить Сашко бо прийшлось. А я тим часом уявляю себе персонажом твору "Володар кілець" шукаючи серед листя загублене кільце від французького ніпеля... Коли з тим справились то наша ельфійська історія продовжилась ми ходили по натягнених канатах, стріляли з гвинтівки, ну і звісно... з лука, все вдало!

( Читати далі )

На початку травня ми в черговий раз взяли часть у всеукраїнських змаганнях з пішого мандрівництва "Стежками Героїв". Наша команда називалась "Веда-Ра-Мага" а я вперше за весь час моєї участі в змаганнях був в якості капітана команди. Таки доріс до того рівня, шо не лише ходити можу, але й водити команди на змаганнях.
Наша команда збиралась досить таки спонтанно, не всі одне одного знали, але зібрались.

Було це цього літа, добиравсь якось я додому автостопом, але щось було мені не підфортило, чи не розрахував чогось і застала мене ніч на дорозі. Пробував стопити, але то була досить швидкісна частина дороги і шось нічого не зупинялося, то я забив болт бо дуже хотів спати...
Біля дороги якраз якийсь лісок був, то я звернув туди, грунтовою дорогою пройшов кількадесять метрів вглиб, вийшов на якусь незаліснену місцину, аж за якою вже наче був ліс, принаймні дерева росли і вибрав зручне місце для спаня, спеціально зайшов туди де росли дерева і кущі, тобто знову ж таки вглиб, щоб зранку мене ніхто не помітив як я сплю : )
Був в мене наплічник, в якому спальник, карімат, намет, все... Ну я витягнув спальник, розкрутив карімат, постелив і ліг, а наплічник під голову замість подушки. Тай заснув дуже швидко, майже відключився. О прекрасний сон, потягнув мене у свої глибини...
І наснився мені дощ, і напевне саме тому що він зявився в моєму сні, з часом, я прокинувся від дощу! Він був цілком реальний, і потроху накрапав, і на мене напівсплячого також. А я собі подумав "ех, як добре, що мене дощ розбудив так рано, ще трошки полежу і встану", а так як дощ набирав все більших обертів, то я розплющуючи на половину очі нашвидкоруч витягнув тент від намету з сумки, щоб накритися і поспати ще може якісь пів годинки. Але дощ став аж дуже сильним, і я, ще лежачи біля дерева, будучи сяк-так накритим тентом мав впевненість що промокну, тому витягнув мобільний телефон щоб дізнатися котра година, і мабуть вже підніматися і збиратись додому. І тут я глянув на мобільник, моєму здивуванню не було меж, коли я побачив шо то за година, на екрані було 1:25.
Ця несподіванка була для мене як грім серед ясного неба! Адже як виявилось це не ранок, а всього лише куревский початок ночі, при цьому по тентику, яким я накрився як ковдрою періщить моцний дощ, а це була єдина річ що відділяла мене від тої всьої холодної вологи, я відчував вібрацію кожної краплі котрі падали на мене, тент в такому положенні міг промокнути і це лиш питання невеликого проміжку часу, звичайно що я там залишатись не міг!
Отож під акомпонемент грому і блискавок, що вже не на жарт були там розгулялися я виліз із спальника і вискочив з-під тенту. Дощ лив як навіженний, тому мені приходилось робити все максимально швидко, я витягнув намет, виліз з тої посадки на рівне травяне місце, розклав дуги, розтягнув той же намет і накрив його тентом, під яким ще пару хвилин тому спав. І знаєте за скільки часу був розкладений намет? За якісь три хвилини! Це був мій клятий рекорд. Далі я взяв свої речі шоб не намокли і заліз всередину, хоча балон і ніж з якими я спав залишились назовні.) Під час цього всього я трохи намок, прийшлось переодягнутися, але дощ мені більше не загрожував. Під звук крапель, що розбивалися об мій шкарадно розкладений намет я собі файно спав...