Ділюся з вами...

Давно вже пора розказати про зимовий похід в який ходили. Отож, минав перший тиждень безсніжного січня. Я ловив себе на думці шо відпустка підходить до кінця, хоч займався корисними справами, але нікуди не їздив. Вечірню тишу розсік телефонний дзвінок. Телефонувала моя подруга Оксана і зробила пропозицію від якої я не міг відмовитись. Піднятись на Чорногору (ПіпІван) зимою було одним з того чого я ше не робив, але варто спробувати. Це було надто заманливо. Оксана знала до кого звернутись з такою шальоною пропозицією і попала в яблучко. Вирішили шо виїжджаємо за два дні, так і зробили.І ось ніч з 11 на 12 січня, ми зустрічаємось на головній автостанції Тернополя, десь за пів години має відправитись наш автобус до Франківська.

Але пригоди почались з моменту коли ми підійшли до каси, щоб взяти квитки. Виявилось, що автобус яким ми планували добиратись "вже давно не ходить". Хоч на сайті в розкладі було чорним по білому написано, шо ходить. Все миттю змінилось. А плани всі полетіли шкереберть, можливо хтось на нашому місці вже би розійшовся по домах спати, але не ми. В нас почався "план Б", ми почали розглядати всі варіанти альтернативних способів добирання. Зійшлись на тому шо треба їхати автостопом. Далі ми викликали таксі яке довезло нас до місця на якому можна пиняти машини. Не встиг я дорозказувати байку про якусь з моїх автостопних поїздок, як нам спинилась перша автівка. І вдень не завжди так швидко ставали.) Нічний автостоп почався вдало. Чоловік їхав до Чорткова, а нас висадив на повороті до Франківська в Дружбі. 

  

На фестиваль "Трипільське Коло" добирався теж автостопом. З Тернополя доїхав у Ланівці, а вже там застопив пряму машину до Києва. Було це 25 червня під вечір, чорні хмари збирались на грозу, а я стояв з табличкою "Київ" на виїзді біля рай. центру з малим трафіком. Адже мій Всесвіт піклується про мене...
Злива почалась коли ми вже прямували на Кременець. Віддаляючись на Схід ми втекли від всяких злив і гроз і на ранок нас чекала гарна і навіть спекотна погода.( Глянути )

Було це цього літа, добиравсь якось я додому автостопом, але щось було мені не підфортило, чи не розрахував чогось і застала мене ніч на дорозі. Пробував стопити, але то була досить швидкісна частина дороги і шось нічого не зупинялося, то я забив болт бо дуже хотів спати...
Біля дороги якраз якийсь лісок був, то я звернув туди, грунтовою дорогою пройшов кількадесять метрів вглиб, вийшов на якусь незаліснену місцину, аж за якою вже наче був ліс, принаймні дерева росли і вибрав зручне місце для спаня, спеціально зайшов туди де росли дерева і кущі, тобто знову ж таки вглиб, щоб зранку мене ніхто не помітив як я сплю : )
Був в мене наплічник, в якому спальник, карімат, намет, все... Ну я витягнув спальник, розкрутив карімат, постелив і ліг, а наплічник під голову замість подушки. Тай заснув дуже швидко, майже відключився. О прекрасний сон, потягнув мене у свої глибини...
І наснився мені дощ, і напевне саме тому що він зявився в моєму сні, з часом, я прокинувся від дощу! Він був цілком реальний, і потроху накрапав, і на мене напівсплячого також. А я собі подумав "ех, як добре, що мене дощ розбудив так рано, ще трошки полежу і встану", а так як дощ набирав все більших обертів, то я розплющуючи на половину очі нашвидкоруч витягнув тент від намету з сумки, щоб накритися і поспати ще може якісь пів годинки. Але дощ став аж дуже сильним, і я, ще лежачи біля дерева, будучи сяк-так накритим тентом мав впевненість що промокну, тому витягнув мобільний телефон щоб дізнатися котра година, і мабуть вже підніматися і збиратись додому. І тут я глянув на мобільник, моєму здивуванню не було меж, коли я побачив шо то за година, на екрані було 1:25.
Ця несподіванка була для мене як грім серед ясного неба! Адже як виявилось це не ранок, а всього лише куревский початок ночі, при цьому по тентику, яким я накрився як ковдрою періщить моцний дощ, а це була єдина річ що відділяла мене від тої всьої холодної вологи, я відчував вібрацію кожної краплі котрі падали на мене, тент в такому положенні міг промокнути і це лиш питання невеликого проміжку часу, звичайно що я там залишатись не міг!
Отож під акомпонемент грому і блискавок, що вже не на жарт були там розгулялися я виліз із спальника і вискочив з-під тенту. Дощ лив як навіженний, тому мені приходилось робити все максимально швидко, я витягнув намет, виліз з тої посадки на рівне травяне місце, розклав дуги, розтягнув той же намет і накрив його тентом, під яким ще пару хвилин тому спав. І знаєте за скільки часу був розкладений намет? За якісь три хвилини! Це був мій клятий рекорд. Далі я взяв свої речі шоб не намокли і заліз всередину, хоча балон і ніж з якими я спав залишились назовні.) Під час цього всього я трохи намок, прийшлось переодягнутися, але дощ мені більше не загрожував. Під звук крапель, що розбивалися об мій шкарадно розкладений намет я собі файно спав...

Перший раз на Шипіт я поїхав минулого року, зразу після ФортМісії  це було зовсім спонтанно, але в мене таке часто буває, податися кудись без всяких перед тим на то планів є навіть цікавіше. 
Отже будучи в Тернополі я списався з Олею, і ми вирішили відправитись туди удвох, там нас вже мали чекати знайомі що виїхали туди раніше. Добиратись вирішили стопом через Львів (там ще мали взяти деякі речі). Так і зробили. Виїхали десь так в другій половині дня, на те щоб зробити свої справи у Львові теж пішло трохи часу, з міста ми виїхали вже під вечір і почали стопати машини, темніло... На заправці нас підібрав легковик і підкинув у Стрий. Дорогою ми мали можливість милуватися нічними туманами і спілкуватись з водієм про всяку містику.)
Коли ми висадились у Стрию, то вже була ніч і нас чекав нічний автостоп; все буває в перший раз, виявляється і в ночі можна вдало зупиняти машини, але я в це не вірив. В цій обстановці після деякого часу проведеного на нічній дорозі я би вже пішов кудись спати, щоб потім встати і продовжити шлях зранку, але ні, Оля була дуже вперта і наполягала на тому щоб продовжувати стопити. Щож, прийшлось погодитись і недарма, нам зупинилася фура якіа їхала не труди куди нам тре, але ми вже знали що можна щось зупинити, навіть в такий час. Не пройшло і 20 хвилин, як я вирішив зафоткати наш процес автостопу на память, і якраз їхали дві фури (на фото) і одна з них нам зупинилась. Все, шаблон і стереотип був зломаний, нічний автостоп існує!( Читати і дивитись далі. )

Їздив на Шипіт 2-9 липня. Туда і назад добирався автостопом; як туди їхав то не все ішло по плану, через що затримався майже на пів доби, коли повертався назад, додому, то добрався ну просто чудово.) Можливо опишу як туди і назад добирався. Але точно буде такий собі фотозвіт з самого шипітського фесту, постараюсь передати прекрасні шипітські емоції:)