Деревянні церкви є унікальними і безцінними памятками як нашої так і світової архітектури. В світі є не надто багато памяток старої деревянної будови, а що вже говорити про деревянні церкви. Зазвичай такі споруди є неначе "маяками" на яких йдуть туристи і краєзнавці. Вони чудово доповнюють місцевий колорит, їх фотографують, ними цікавляться і заряджаються від них натхненням, вони вражають своєю простотою і довершеністю, а ще ці деревянні велети памятають історію, за це їх і цінують. Їх охороняють, а бережуть так, щоб і реставрувати не приходилось. Все це так, але нажаль не в нашій країні... Людей в нас розівчили цінувати своє, відучили відчувати прекрасне, а жаль. Мало хто розуміє, що справжня краса в унікальності. Не те, щоб бути "не таким як усі" (це не так важливо), а МАТИ не таке як у всіх; точніше мати щось таке, чого більше (або майже) ні в кого нема! Саме тоді МИ будемо цікаві комусь, саме тоді нас будуть поважати, саме тоді до нас потягнуться люди. І це стосується багатьох речей.
На щастя в нас є ця унікальнісь, але її (цю унікальність) приховують і навіть потрохи нищать деякі фактори. Недостатня проінформованість людей в плані нашої української культури (до якої належить і архітектура). І друге це поганий догляд, (а інколи і його відсутність) за арх. памятками, в тому числі й деревянними церквами. А як результат буває трапляються вельми плачевні випадки... На мою думку саме ці два чинники є основними, що не дають проявитися нашій унікальності в культурі архітектури і загалом. Нам потрібно берегти і примножувати все унікальне і неповторне що ще в нас залишилось, і паралельно все це відкривати для Світу, нам є чим похвалитися!
А як монументальні камяні собори? - скаже хтось. - А вони без сумніву є теж прекрасними і цінними, у всій Європі, але ж деревянні церкви є лиш в словянських і скандинавських країнах, а за стилями і техніками побудови відрізняються у кожному регіоні, а є й такі унікальні, що тепер при наявності всіх наших буд. технологій, навіть при великому бажанні відтвортти є дуже складно а інколи й неможливо. Першим кроком, щоб стати цікавими для світу має бути збереження того що нам залишили предки, другий крок це промоція того що ми зумієм зберегти.
А тепер пропоную відволіктись і поглянути на сучасний стан речей. Світ пожирає паршива глобалізація разом з її сестрою тотальною урбанізацією. У містах будуються однакові бетонно-скляні коробки, по всьому світі, у різних містах їх штампують неначе на конвеєрі. У старших містах історичну забудову інколи змушують тіснитися з її молодшими і більшими "братами". Знищуються зелені насадження і парки, знову ж таки на тих місцях виростають незграбні багатоповерхівки - хмародери. Дихати стає все важче, та що там дихати, тепер вже і дивитися на все це безглуздя стає страшно. Раніше кожне місто мало те, чим воно відрізнялось від інших, свої особливі споруди, парки.., що разом створювали властиві лише їм пейзажі. А що тепер? Тепер всюди позахаращували одинаковими коробками. Ню-Йорк, Бангкок, Токіо, Пекін, Лос-Анджелес, Каракас.., Москва..... Київ..? Та скоро їх відрізнити неможливо буде! Чим міщанам тоді гордитись чи тішитись, бетонним хмарочосом з підземною парковкою збудованому на місці колись любимого скверу?! Де та унікальність?
( Фото та епілог. )P.S Хотів лише запостити фотографії і написати пару слів до них,
але тут прийшла муза і понеслось...
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
