hors_bor | Entries tagged with смерть

Слухав звукокнигу К. Кастанеди, там йдеться, що багато людей живуть так, ніби вони вічні. Хоча кожен з нас може померти цієї миті. І те що ти робиш зараз може виявитись останнім, що ти зробив у цьому житті!
Тут згадується простий вираз "Memento mori" - пам'ятати про смерть це жити ефективним і якісним життям, адже вона завжди прийде коли треба, вона завжди приходить вчасно. Пам'ятати про смерть це любити життя! Наповнювати життям кожну хвилину часу, що нам даний. Жити тут і тепер.

Пам'ятати про смерть це пити воду, хоча є вірогідність захлиснутися, це виходити на вулицю хоча є вірогідність бути збитим машиною, це бігти хоча є вірогідність зашпортнутись, це летіти хоча є вірогідність впасти. Врешті це жити знаючи що вірогідність смерті над нами нависає щомиті.
Усвідомлення того, що навіть в цю мить ти можеш померти робить цінною кожну секунду яку ми проживаємо. Кожен твій глибокий вдих як велика цінність, кожна справа яку ти здійснюєш як життєвий ритуал, вартий того, щоб проживати його, щоб спостерігати за ним і брати участь.
І коли ти живеш "пам'ятаючи" про смерть, то страх смерті зникає. Сама смерть і є страхом, а сам страх і є смертю. Хто існує зі страхом той і не живе, а хто не живе - той мертвий.

Ті, хто бояться померти - бояться, що смерть завадить їм щось зробити/пережити/побачити в майбутньому, але разом з тим забувають що майбутнього нема, як і минулого. Є тільки теперішнє. Ті хто це знають, насолоджуються життям, здійснюють потрібні діяння вже тут і тепер. Ті хто це знають непідвладні залякуванням, адже їх нема чим злякати.
Ті хто це знають - не бояться померти, бо усвідомлюють що їх життя наповнені прекрасними подіями, і навіть якщо тіло перестане функціонувати через якусь життєлюбську витівку, то все що вони робили було вартим того. Дуже міцно живим можна відчути себе на війні, або, не просто так стільки людей роблять щось таке, що захоплює дух, що допомагає отримати багато гострих життєйських відчуттів, але при цьому не піддатись всепожераючому страху. Життя любить таких людей!

Хіба потрібні Всесвіту ті, хто через страхи чи лінь відкладають своє життя на потім? Потім може і не бути.., і причиною цьому може стати зовсім інше, ніж те, чого нас спонукають боятись.
А ти любиш себе і своє життя?

А знаєте що? Вбивцею дуже просто стати! І не в тому справа, що люди глухо-сліпі паразити на тілі землі.
Немає різниці кого ти вбиваєш: пішохода на дорозі, чи мишу в коморі. Життя кожної живої істоти дорівнює одному. А муки(або щастя) у разі настання смерті тварини переживають такі ж як і люди. Просто вони про це розповісти не можуть.
До речі про таку річ як душа (кожен це поняття трактує по своєму) але якщо вона є у людей, то чому її не може бути у тварин. Вважаю це риторичним питанням...

Мені почалось здватись, що час йде занадто швидко. Ми живемо на плнеті, розмір якої дорівнює пилинці в космічних масштабах. У всесвіті щосекунди спалахують нові і згасають старі зірки. Хоча що таке секунда? Для когось це маленький відрізок часу, а для когось це вічність. А що таке вічність? Вічність це тепер. В кожного своя вічність.
Завтра ніколи не настане, а вчора ніколи не було..? Завжди є тепер, ще секунди дві тому я читав про зірки, а тепер про тепер. І скільки часу воно буде тривати це "тепер", так.., після смерті теж. Тепер людина народилася, тепер грається з дітьми у футбол біля дому, а тепер універ, робота тепер, поступове дорослішання і старіння, смерть. А тепер чуже тепер. Невідоме тепер.
Е ні... В нас немає футболу з дітьми біля дому, в нас немає старості і смерті, в нас є тепер!

Залежність це найгірше, що може бути в наших життях. Залежність від людей, залежність від речей, від їжі, залежність від чого небудь. Людина яка хоче жити повинна прагнути до незалежності і позбуватися її на всіх рівнях. Повністю незалежним бути неможливо, але можна спробувати досягти максимальної незалежності і сила з тими, хто йде шляхом до незалежності.
Повністю незалежними можна назвати хіба що тонких істот з потойбічних світів, але і у них мабуть існують свої види залежності. А повністю незалежні люди це мертві люди. Шлях до свободи це шлях до незалежності. В кінці кінців всі ми до нього приходимо, але ті хто свідомо йдуть цим шляхом, то очевидно рівня близького до незалежності можуть спробувати досягнути і в часі життя.
Як дивно. Хочеш по справжньому жити - йди до незалежності. Хочеш бути на всіх рівнях справді незалежним - помри.
Хто як гадає, якщо рослина виростає з зерна, то воно початок, чи кінець процесу?

Цей пост написати мене надихнули думки людей висловлених в Твіттері, на приклад: "нема вже сили. я хочу вмерти. може хоч це стане розв'язком усіх проблем."
Питання "які можуть бути проблеми у молодої людини?" я не хочу піднімати, бо проблеми таки бувають, але чи можна покінчити з проблемами за допомогою смерті?
Давайте подумаємо логічно. Всі ми живемо тут і зараз, і ніхто ще не зміг зазирнути в буття після смерті і сказати нам що там і як там? Давайте на чисту, якби до мене прилетів якийсь привид і розказав "як добре живеться в інших світах" то я би не задумуючись відправився туди! Але ніхто не знає що на нас може чекати після смерті, можливо там буде ще гірше аніж тут на Землі у людських тілах.

Якщо ми вже з'явилися на цей світ, то було би просто тупо завчасно відправлятись туди, де ми і так опинимось всі рано чи пізно. Та живіть, випробовуйте життя, ризикуйте, експериментуйте, вивчайте, вдосконалюйтесь, насолоджуйтесь, але не створюйте проблем іншим людям і собі.

( вірш під катом )

Написав колись-колись
(с)

Публікую тут уривок інтервю з художником. Все чітко сказано на тему художників, мистецтва і випадкових людей які на них після смерті наживаються. Більше немає чого додати...

"— Набросок может стоить дорого, если его нарисовал Ван Гог, потому что это Ван Гог и потому что он уже умер. Меня всегда бесят такие истории: был живой художник, всю жизнь работал, писал что-то, но особо был не интересен людям, а когда он умер, его раскрутили и стали продавать его работы за бешеные деньги. Взять того же Ван Гога — он концы с концами едва сводил, а сейчас какие-то дяди во фраках отстегивают безумные миллионы за любой росчерк. На фига ему это нужно? Он уже в гробу. Лучше бы ему при жизни давали тарелку супа вовремя, и он был бы счастлив, спокойно работал бы себе и, может быть, прожил дольше. Конечно, умершего всегда легче раскручивать — с ним проще иметь дело."

Сьогодні чергова річниця великої трагедії українського народу, голод, що був організований з метою геноциду. Ця операція зі знищення нашої нації на теренах СРСР пройшла досить вдало, особливо на Сході і Півдні.Результати цього ми пожинаємо і тепер (це я про людей(?) що стають на коліна). Який я щасливий, що Західна Україна не була тоді в цій людиноненависницькій імперії.

Сьогодні знову всі будуть збиратися на площах, слухати жалісливі промови, пускати сльози ~~і соплі~~. Також показовим є те, що день памяті жертв Голодомору відзначають здебільшого в Західній Україні, де його не було, що є дуже символічним.
Але дуже зле, що памятаючи про тодішній геноцид ми не помічаємо теперішнього, який розвернувся проти нас у всіх сферах. Теперішній владі як і тодішній потрібні терплячі раби, які будуть їх обслуговувати. І все!

Люди які жили в часі 32-33 рр. не змогли себе захистити і організуватися разом для опору. Цьому напевно є багато причин; таких як: байдужість, думка що "мене все обмине", або "від мене нічого не залежить"... А результат страшний. І ті люди, що помирали там від голодної смерті, десь лежачи і не маючи змоги підвестися, мали би за щастя воювати за життя свого народу з гвинтівкою чи ножем у руках, і померти від ворожої кулі в бою, або й не померти, та ця думка прийшла до них вже надто пізно...

А тепер ми маємо щось подібне, тільки той геноцид розрахований не на 2 роки, а на декілька десятків років; результат може бути той самий, висновки робити вам. І щоб колись не шкодувати про своє життя, можливо варто взяти і заявити цій системі влади про свою силу вже, показати приклад! І таких сміливців зявиться тисячі.

Ото їздив я одною досить мені зручною дорогою в універ декілька днів. Їздив і дивувався, чому це всі прямують лише назустріч, а в мою сторону не їде ніхто. І можливо і далі б так їздив, якби в голову не прийшла ідея глянути що ж там за знак висить в кінці дороги. Зупинився, покрутив трохи головою, і виявилось, що там односторонній рух. Знаки якщо і висять на початку того повороту, то так що їх не видно, побачив аж при виїзді, спеціально для того зупинився. Також ніхто мені не сказав що там односторонка, а машини не сигналили напевне тому що я їм не заважав, як і вони мені. І хто тут винен? Самі дороги і винні, а точніше ті хто їх так знедбав...навіть дорожньої розмітки нема!
А всі потенційно аварійні ситуації в які я попадав були зумовлені поганою якістю тих довбаних доріг. Це напевне не лише мене одного стосується. І якщо порівняти статистики якості доріг і смертності на них, то кількість смертей збільшується або зменшується рівнопропорційно тому яка дорога: погана чи добра. Інколи буває що клята яма в асфальті, чи відсутність розмітки може стати причиною смерті.

А ТЕПЕР ПРО ХОРОШЕ:)
В Тернополі 13 жовтня буде концерт культової групи "Кому Вниз"! Концерт відбудеться на Театральному майдані, і присвячений до дня створення Української Повстанської Армії. Також співатимуть: Тарас Чубай, та група "От Вінта". Початок о 19:00.
Тому я дуже радий!

Current Music: Кому Вниз - У Бога є ґвер

Ми живемо, і кожен з нас якось наповнює своє життя...чимось своїм, що ближче до душі.
Хтось його наповнює вином, хтось кров'ю, хтось рідким золотом,хтось чаєм або шоколадом, хтось бензином, хтось отрутою, хтось справжнім лайном, а хтось смертю...інколи бувають коктейлі, і лише в декого залишається справжня абсолютна пустота.

Ми прикрашаємо смерть квітами тільки тому, що не спромоглися прикрасити ними життя.

Суть життя полягає в смерті. (?)

А якщо найгірше що може бути це смерть, то не все так погано. (?)

Current Music: A Perfect Circle - My Perfect Enemy

Блукаючи тенетами цього Інтернету натрапив на гарні вірші, які написала гарна людина. Тому вирішив опублікувати їх тут, щоб і ви почитали. Не буду багато їх обкоментовувати, і розводити тут зайву писанину, просто читайте і думайте. Мені дуже сподобались, раніше їх не зустрічав. Подаю в оригіналі.

А мне бы тюрьмы разрушать
И дать свободу арестантам
Да у самой свободы нет
И ноги в кровь в пуантах.

А мне бы птицею лететь
И бороздить просторы мира
Да уж страна моя в границах
До острой боли сердцу мила.

А мне бы в оперном запеть
Голосом хриплым марсэльезу,
Да только публики той нет,
Чтоб песню эту оценила.

А мне бы волком выть в ночи
К толпе рабов громко взывая,
Лишь только волчьим языком
Те твари ,сука, понимают.

А мне бы деньги отменить,
За раз спалить до пепла банки,
Да только жид все сохранит,
Скопив рубли и франки.

А мне бы тюрьмы разрушать,
А мне бы деньги отменить,
А мне бы ласточкою стать,
А мне бы... больше не спешить...

***

Спою вам, ребята, я песенку эту
Но жаль, что она, эх, не про любовь
Про жизнь наркомана, про жизнь хулиганки
Про ересь монаха и рая кусок.

Парниша под феном картины писал
А дряная девочка помнила рифму
Монах перед сном о борделе мечтал
А эдэм являлся во снах комунисту.

Мать трёх дочерей была самоубийцей
и резала вены скользким смычком
И композитором, да певицей
Стала посмертно, известной потом.

Не за украденный золотой слиток
Не за сворованный риса мешок
Срок получил совсем юный мальчишка
Лишь согласится с режимом не смог.

И закурив сигарету я ночью
Буду думать про судьбы людей
Сколько свобод было скованно цепью
Сколько разбито надежд и сердец.

Художника кисть и слово поэта
Строй нот музыканта и узника срок
О чем же написана песенка эта
Узнает лишь киллер нажав на курок.

© *Ket*

Я колись давно дуже боявся трупів...себто мертвих людей. Боявся дивитися на них, перебувати з ними в одному приміщенні, їсти їжу біля них. І пофіг що мені доводилось стикатися з ними два чи три рази за все життя. Може саме тому що боявся. Але з часом я перестав боятися смерті, а разом з тим і всього що з нею пов'язано, тобто трупів також. Я не лише перестав боятися її, але й зацікавився різною тематикою на кшталт: "чи існує життя після смерті?", "що відбувається з нами коли вмираємо?", цікавився різними аномальними явищами...привидами, різними місцями з специфічною енергетикою і всім решта в тому плані. Але згодом просто забив болт...єдине що залишилось це відсутність страху смерті і зацікавлення цвинтарною архітектурою. Всі решта містичні штучки мене цікавлять значно менше...нема чого старатись все життя зазирнути туди, куди і без того потрапиш рано чи пізно. Поживем, помрем, побачимо. Не варто пудрити собі цим мозок.
І ще один дуже важливий принцип: Не бійтесь мертвих людей, бо колись і самі такими станете! Або...не бійся того що й так на тебе чекає!

Current Mood: Ніякий

Мене не було декілька днів. Нічого не писалось, ніякого натхнення для написання статей чи оприлюднення віршів. Лише присвята себе справі яка призведе до змін...
Отже щоб мій блог не здавався остаточно мертвим я вперше посмію тут викласти один з небагатьох колись написаних віршів.

Останній день зими, іде весна,
Вона прийде разом із проміжною
Миттю часу, що іде
Усіх вбиває і дає життя
Усе що нас чекає, він несе
І все чому кінець, він тягне за собою
Останній день зими, на цвинтарному полі
Некрополь весь неначе оживає
І чути стогін квітів, що з-під землі встають
Ворушиться земля і розцвітають терни
Бо армія зими вже не спроможна перти
І стримувати натиск сили, що дає життя
На полі смерти
Сивий туман як непроглядна тьма
Спадає на хрести, розхитані вітрами часу
І сніг уже не дуже білий
Зникаючи під землю, зволожуючи труни
Передає привіт померлим, що колись жили
З'явився простір де буде життя
Яке породжує її величність
Смерті небуття
Являється усе живе, для того щоб померти
На полі смерти...
Скажи ж мені будь-ласка, як тепер ти,
Підеш весною смерті в перекір?
Нас є тут зовсім не багато
Але повинні всі померти
Лишаючи хрести на спомин
Вічного життя

P.S Цей вірш був написаний в останній зимовий день 2010 року. Фото також моє ©.

Current Mood: Ностальгія і шаленство
Current Location: Тернопіль

Життя настільки дивна і цікава штука, ми живемо і не знаємо сенсу...для чого ж ми живемо, отак просто живемо і просто не знаємо сенсу цього дивного життя. Ми такі різні і всі по різному живемо, по різному дивимось на світ, живемо в різних умовах як моральних так і матеріальних.
Але основна наша різність це те, що кожен по різному черпаємо життєву енергію і кожен в різних обсягах бере щось добре від цього життя, як і віддає. І головне, що це аж ніяк не залежить від матеріального. Для цього потрібен сильний дух і світлий розум, а також широко розплющені очі...і от тут мене не кожен зрозуміє. Але цього і не потрібно.
Воно - життя ще дивне тим, що чомусь із приходом нас на цей світ тут все було готово, підготовлено для страждань, поту і сліз. Але здається ті хто так старанно тут так все готували не передбачили що може ще политися і кров. Їхня. Бо є такі в кого сенс життя добре видимий, як і його сутність. І вони ніколи не будуть вибирати з того що їм запропонують, бо знають що добра ніхто не пропонує, але самі знають що їм є потрібне, бачать альтернативу.
Вони не виберуть стандартний овечий хід життя. Такий як вибирає багато, вони не будуть їхати лежачи в конвеєрі неначе зірвані квіти, який їх везе до пресу що стискає і нівечить таких як вони. Вони не підуть як більшість квітів під прес, що перетворює їх на перегній для удобрення сірого запущеного державного кавалку землі, на якому ростуть самі бур'яни. Вони не лише не стануть добривом для хтивих бур'янів, але й спробують зламати цей прес. Бо з'явились вони на світ не для того щоб гнити серед бур'янів даючи їм свою енергію, бур'янам які чомусь так добре прижились в колись квітучому саду.
Всі яскраві квіти-трави не будуть терпіти паразитичних бур'янів що пнуться уверх беручи енергію з праху смертей таких як вони, а просто візьмуть і запалять себе немов неопалима купина, запалять одне одного, і разом з тим спалять всі бур'яни які росли щоб не давати місця для життя іншим. Перетворивши все на прах...на якому колись відродиться новий квітучий сад.

Система зла і пригноблення повинна бути знищена!

Current Music: Otto Dix - Пыль

Був я якось у Луцьку, дуже гарне місто! Було трошки спекотно, то я захотів пити, мені сказали, що недалеко є колодязь, то я зрадів!
Виявилось що колодязь розміщений на цвинтарі, то я тим більше захотів туди піти, адже заодно можна й дізнатися який ж він цвинтар у Луцьку. Але коли я прийшов, трохи задумався і здивувався "для чого ж робити колодязь на цвинтарі?".
Можливо мертві встають і п'ють воду з нього? - Такий собі колодязь для мертвих...Або там хотіли когось викопати з цвинтаря, то так постарались що аж створили колодязь. - Непогано так забрати мерця а замість нього, на місці його могили викопати колодязь...щоб родичі змогли воду пити. А може той колодязь був там ще до заснування цвинтаря? - Хтось похоронив когось в колодязі, після чого там і вирішили зробити цвинтар... Є ще імовірність, що цей колодязь належить одному з медичних закладів-травмпунктів і людям які щось собі зламали рекомендують пити водичку збагачену кальцієм...і фосфором, щоб швидше зросталися кістки. - Теоретично мало би помагати...а ще зуби напевно відбілює!
Я так собі походив по цвинтарі...і подумав чи варто пити цю воду простим смертним, таким як я? А може як нап'юсь я звідти то стану безсмертним, чи ще більше смертним? Ну для чогось той колодязь стоїть же там!
Взяв був вже я витягнув з тої криниці води у відрі, взяв горня зроблене з чийогось черепа, та й думаю напитися бо спрага мучила, але мене вчасно зупинили. Сказали що та криниця стоїть тут не просто так, а є воротами між потойбічним світом і нашим! І вода там магічна, в ній живуть різні духи. І якби я випив то мерці мене б забрали до себе в компанію, або навпаки прийшли би до мене самі...ту ж таки компанію скласти. Я б випивши ту воду впустив у себе мертвих які б отримали нове життя, а мою душу позбавили б права керувати тілом...і я був би не я. Ось такі то колодязі у нас бувають...у воді яких живуть духи, які тільки і чекають щоб вселитися до нас, чи забрати нас до себе. І таких різних воріт є багато...треба тільки відрізняти їх від звичайних речей, і мати мужність не попасти у пастки які нам готують мертві із потойбічних світів.