Ділюся з вами...

Є такий тип проблем, вирішення яких здійснюється через усвідомлення. Усвідомлення їх наявності, їх доречності чи недоречності. Люди часто бувають наївними, вони по замовчуванню вважають, що всякі правила і норми, що виникли і сформувались ще до їхньої тут появи, мають місце бути, зокрема і в їхньому житті, та приймають їх чи переймають. І було б добре якби воно було на благо.

Але приглянувшись до того, що "нас" оточує, можна зазначити, що частина з всього, котре здається очевидно допустимим і бажаним, аж настільки, що питання про доречність цього не підіймає ніхто, чи майже ніхто — насправді є відверто неподобством. Та все, що хтось колись увів можна так само вивести. До чого і запрошую.

І для кращого розуміння, до чого я веду, хочу привести приклад. Уявіть собі красиву жінку на високих підборах, вона неспішно ступає крок за кроком. Клац - клац, чути звуки металевих каблуків об керамічну плитку. Вона вишукано переставляє ноги одна наперед одної. Здається, що є чим помилуватись. Але що ховається за такою показовістю?
Насправді таке, на перший погляд красиве* взуття є надто незручним. Ба більше, воно викривляє ступні, негативно впливає на поставу хребта. В результаті носіння такого, та схожого взуття у жінки є ризик розвитку варикозу. А ще воно банально натирає. Тож як сталось так, що декотрі жінки йдуть на таке?
І тут згадується приказка чи то фраза узята звідкись "краса потребує жертв". Якщо ж є щось таке, що потребує жертв, то може це щось інше, але точно не краса? Що потребує жертв, якщо справжня краса є безумовною?

Вся та "краса" нав'язана і протиприродна. Якщо глянути ближче до суті, то що потрібно для того, щоби примусити когось одягнути на себе щось явно незручне і шкідливе? Для цього потрібна зверхність. Культ незручного взуття на підборах можна розглядати як символ зверхності певних чоловіків над певними жінками. А факт використання такого взуття, щоб бути красивою, щоб сподобатись, щоб відповідати очікуванням, щоб порадувати свого чоловіка, та з ряду інших причин, є нічим іншим як актом покори. І це не добре чи погано, це просто видно.

Але якщо глянути ще глибинніше на це і поцікавитись у чоловіків чи дійсно вони заохочують ходіння на підборах у своїх жінок, то виявиться що ні, або якщо так, то точно несвідомо. Про таке навіть не задумуються більшість. Це виведено на підсвідомий рівень. Працює як автомат. Жінки роблять це для того, щоб подобатись середовищу, а середовище це підтримує бо "так прийнято". А як, ким і чому? До таких запитань зазвичай не доходить.

Ось і виходить наче замкнутий круг. Насправді це хтось колись запровадив. Через рекламу, фільми та інші унаочнення, змусив нас погодитись з тим що пропонувалось. По суті, ті хто через різні модні тенденції диктує масам як вони мають поводитись, чого хотіти, як поводитись, і є "бенефіціарами" цих впроваджень. Для чого тоді їм впроваджувати таку моду і в прямому сенсі калічити цим людей? А просто так, щоб ствердити свою зверхність... Вони як наркомани отримують кайф від почуття зверхності над кимось. Тож досить годувати наркоманів!

Це про що я написав є лише стислим оглядом одного з прикладів тих неподобств, які видаються за норму та імплантуються в суспільний організм різними надзвичайно витонченими маніпуляціями. Тож будьмо уважні, святе є святим ; )

*Щодо поняття краси, то кажуть що воно відносне, але це кажуть ті, хто пробує по всякому його викривляти. Насправді є природна краса.

 Мені почалось здватись, що час йде занадто швидко. Ми живемо на плнеті, розмір якої дорівнює пилинці в космічних масштабах. У всесвіті щосекунди спалахують нові і згасають старі зірки. Хоча що таке секунда? Для когось це маленький відрізок часу, а для когось це вічність. А що таке вічність? Вічність це тепер. В кожного своя вічність. 
Завтра ніколи не настане, а вчора ніколи не було..? Завжди є тепер, ще секунди дві тому я читав про зірки, а тепер про тепер. І скільки часу воно буде тривати це "тепер", так.., після смерті теж. Тепер людина народилася, тепер грається з дітьми у футбол біля дому, а тепер універ, робота тепер, поступове дорослішання і старіння, смерть. А тепер чуже тепер. Невідоме тепер.
Е ні... В нас немає футболу з дітьми біля дому, в нас немає старості і смерті, в нас є тепер! 

Закоханість/кохання це як маленький вогник, який з часом розростається у велику пожежу. А вона є для того, щоб спалити все і звільнити місце у твоїй душі для любові до якоїсь людини.
Та з цим вогнем треба бути дуже обережним. Він випаливши весь твій внутрішній світ просто зникає, залишає по собі пустку, на місці якої має вирости сад любові до коханої людини, але якщо ця людина не відповість взаємністю, чи з якихось причин ви не зможете бути разом, то на місці твого внутрішнього світу так і залишиться порожнє згарище.
Інколи такий вогник, який ненароком запалюють в нас (в диких лісах і пущах наших душ) дорогі нам люди потрібно просто вміти вчасно погасити.

Снилися мені минулої ночі вампіри. Це був прекрасний сон, всі круті фільми ховаються проти нього, це був крутий екшин=)) Жаль лише шо тіки я це бачив і "пережив".
Наш підрозділ воював з вампірами, ми мусіли виконати важливу місію з порятунку якигось істот, яких побрали у полон вампіри. Ми увірвалися у їхнє вампіряче підземне лігво, було досить моторошно і страшно, але ше страшніше повинно було стати тоді коли ми б зустрілися з вампірами. Це невдовзі і трапилось, коли ми зайшли вглиб їх володінь. Вони почали нападати на нас з різних сторін, будь хто лише уздрівши їх наповнювався би знерухомлюючим смертельним страхом, тільки не ми. Ми то взагалі й не були людьми. На нас страх не діяв, хоча вампіри ще не знаючи по всякому пробували підкорити і перемогти нас ним, вони сичали, відкривали пащі показуючи гострі немов гачки зуби, пробували гіпнотизувати поглядами червоних очей і це чесно кажучи виглядало для нас смішно.
Далі в хід пішла сила, вони почали наскакувати на нас, ми вдало відбивали атаки. А вони все скаженіли від люті, не могли повірити що на таке здатні люди. Ми ж бо були вищими людиноподібними істотами. Проти нас їхня сила була не актуальна. Вони старалися кусати нас за шиї щоб перетворити на таких самих вампірів, і коли кому з них вдавалось це зробити то у вампірів ми не перетворювались бо мали проти цього імунітет. Хоча вони були набагато швидшими і проворнішими за нас, та це не впливало на хід битви, так як вбити вони нас і так не могли.
От наскочив на мене один, я тримаю його кігтясті руки, він старається дотягнутися до шиї щоб вкусити мене і перетворити на собі подібного, наївне бажання, подумав я продовжуючи боротьбу. Знали би вони хто ми то не чинили б ніякого спротиву мабуть...а так получився веселий бій. Смішно ж було дивитися на їхні марні спроби зробити з нас того кого їм потрібно, ми ж є вищими непереможними істотами.
Прекрасний бій продовжувався, місія йшла до логічного переможного кінця, ми відходили вгору, вампірам очі кровю заливались від злості, вони пробували нас зупинити... От стою я перед вогняними воротами що закриваються перед ними, а вони біжать на мене наче на поверхню до якої вже близько, мабуть хочуть проскочити їх, я кидаю в ту сторону щось палаюче і...сон обривається.
Дзвонить будильник година 8:30...Шкодував я що перервав таке будильник.