Ділюся з вами...

Тут така справа. Я зовсім недавно, цілком випадково (як і все в житті відбувається цілком випадково) почав читати праці Григорія Сковороди в оригіналі (є таке щастя у домашній бібліотеці) славеноруською мовою, а нещодавно дізнався, що в ці дні (особливо сьогодні) відзначається 300-ліття з дня народження Григорія Савича Сковороди. Тож подумав, що було б добре перекласти один цікавий уривочок, і опублікувати його тут, за що й взявся. Зразу ж вперся у незрозуміле слово, яке було ясно контекстуально, але його значення я не розумів. Це тому, що воно з латині, «архіатор». І шукаючи значення цього слова знайшов переклад вже цілого твору, уривок з якого хотів перекласти. Як добре, що все зробили вже за мене. Але я не повністю поділяю думку перекладача, тому в квадратних дужках буду писати варіант як би перекладав я, або ж зрозуміліший синонім. Афанасій. Знаю, куди хилиш. А які блювотні ліки приймали вони?
Григорій. Спирт.
Афанасій. Як цей спирт зветься?
Григорій. Євхаристія[причастя].
Афанасій. Де ж нам узяти його?
Григорій. Бідняче! Досі не відаєш, що царський лікувальний дім — це найсвятіша Біблія. Там аптека, там лікарня горня[верховна] і ангели, а всередині тебе сам архіатор[великий цілитель]. У що ж бо лікувальну горницю привозить єрихонського нещасливця людинолюбний самарянин. У цьому єдиному домі можеш відшукати ліки для викоренення отрутних і мучительних ворогів серця твого, про яких написано: "Вороги чоловікові — домашні його". Вороги твої є власні твої гадки, що зацарювали[вкорінились] в серці твоєму і щохвилинно його мучать, нашепотники[шептуни], наклепники і супротивенці[противники] божі, що гудять[хулять] ненастанно владичне[владне] у світі управління і кусяться[замахуються] обновити стародавні закони, самі себе і прихильників своїх вічно у тьмі мучачи, бачать, що правління природи в усьому не за біснуватими їхніми бажаннями, ні за помороченими[затьмареними] поняттями, але свято продовжуються за високими отця нашого порадами вчора, і сьогодні, і вовіки. Ці-бо, котрі не розуміють, гудять[хулять] розташування кіл небесних, огуджують[принижують] якість земель, порочать витвори премудрої Божої правиці у звірах, деревах, горах, ріках і травах; нічим не задоволені; за їхнім нещасним та смішним поняттям, не потрібно у світі ні ночі, ні зими, ні старості, ні труду, ні голоду, ні спраги, ні хвороби, а більше всього смерті. До чого вона? Ах, бідне наше знаннячко і поняттячко! Гадаю, не гірше ми б управляли машиною мирською, як беззаконно вихований син батьківським домом. Звідкіля ці біси оселились у серця наші? Чи ж не легіон їх у нас? Але ми самі занесли цю началородну тьму із собою, народившись із нею.
Афанасій. Чому ти думки називаєш бісами?
Григорій. А як же їх назвати?
Афанасій. Я не знаю.
Григорій. Так я знаю! Біс еллінською мовою зветься δαιμόνιον.
Афанасій. Та що ж?
Григорій. А те, що δαιμόνιον значить знаннячко чи розуміннячко, а δαιμων- знаючий чи розуміючий. Отож прошу вибачити, що маленьким бісикам віддав я прізвище великого біса. Чому я вибрав саме цей уривок? А тому, що в ньому попри все йдеться про сучасний стан справ. Зокрема й про трансгуманістичну оману. Виявляється, що ті, кому все не те і не так, були ще в ті часи, і нічого нового в цьому нема. Замість займатись духовним розвитком матеріалісти будучи вражені комплексом неповноцінності пірнають у спроби змінювати деталі не ними сконструйованої справної машини, замість того, щоб поїхати на ній туди, куди хочеться…

Недавно у своєму твітері, в контексті переосмислення ставлення до життя, котре запустила поява коронавірусу я написав зокрема таке:

( Прочитати написане )  

Як дехто натякає, цей вірус має більше інформаційний характер, ніж біологічний. А тому тримаймося браття! Буде трясти. 

Все наше життя складається з вибору, який ми здійснюємо кожної миті. Кожна наша дія і думка впливає на те, що з нами відбудеться кожної наступної секунди.
Наш вибір може бути як в користь розвитку і досконалості, так і в користь деструкції і деградації. А Бог нас вирішив перевірити на здатність правильно робити вибір, а може й навчити його робити. Та як би там не було штука, яку ми називаємо "природній відбір" працює.

Буває життя людей проходить в очікуванні майбутнього: ось-ось, ще трошечки... От накопичу ресурсу(грошей, досвіду, знань, компетентності) і почну. Але це може тривати інколи пів життя. І якщо зразу не перетворити цей процес на веселу гру, то бажане потім може віддалитись ще більше, або так і не настати.
Або таке: людина, що пожила трохи того життя починає жити спогадами з минулого по всякому їх "смакуючи", тоді ще складніше сконцентруватись на моменті від якого залежить все.

Хіба не прекрасно спостерігати за кожним своїм кроком, який так чи інакше призводить до чітко поставленої мети?
Якщо щастя може колись-десь бути, то лише тут і тепер!

Не прагніть того, що вам не під силу, - хто прагне не по силі своїй, той заклятий брехун.
А надто коли зазіхає на велике! Адже такі пронозливі фальшувальники й лицедії породжують недовіру до великого - аж поки, зрештою, стануть брехати й собі, - зизоокі, розмальовані ззовні й поточені хробаком усередині, закутані в плащ великих слів, показних чеснот, нібито блискучих справ.
Тут, вищі люди, будьте вкрай пильні! Бо сьогодні для мене немає нічого дорожчого й рідкіснішого за щирість.
Адже хіба сьогодні не панує потолоч? А потолоч не знає, що велике, а що мале, що пряме і щире; вона невинно криводушна й незмінно бреше.