Ділюся з вами...

Снилась мені дивна і страшна чудасія. Якийсь сюрреалізм,але ж для цього і є сни. Чи не так? 

Опиняюсь серед пагорбів з кам'янистими виступами, які наче айсберги виглядають з порослої зеленою травичкою землі. Трохи далі погляд зачіпається за впадину, посередині якої тече річка, а на двох берегах річки ростуть різні дерева. На небі білі хмари з-за яких періодично виглядає сонце. Але не довго мені прийшлось розглядати цей краєвид, бо відчув якусь напругу...
Це супроводжувалось тілесними відчуттями, десь в грудях і животі. Озирнувшись побачив згусток чорних хмар і це ще одним імпульсом пронеслось в думках і по всьому тілу, ніби підтверджуючи: так, це щось зле і жахливе до мене наближається. Хмари ставали все темнішими і сонце майже не виглядало. І я подумав: "о ні, тільки не це", все ніби як змовилось проти мене!" Я відчув злість і образу, сам не знаю на що. Тут і не було на кого ображатись, але щось давило зсередини. Я був ображений і злий, але як стало ясно через якусь мить це ще було нічим порівняно з тим, що починалось...
Я почув якісь зловіщі звуки звідти. Звуки схожі на сявкання, хрип і завивання змішані із захопливо-глузливим сміхом. Мені робилось лячно і непевно. "Лиш би Воно мене не дістало!" Але поки я про це думав Воно наближалось і я почав зі всіх сил тікати. Мені ще ніколи не було так тяжко бігти. Під ногами була якась тягуча речовина схожа на кисіль на якій я послизався, а ще воно прилипало до підошв і тягнулось наче жуйка. Було відчутно швидкі удари серця, яке через роздратування виривалось назовні і здавалось що вибухне. 
З горем пополам і з великими надзусиллями я просувався в сторону лісосмуги... О так, ще трошки.., може мені вдасться втекти! Я перебирав ногами і не озирався, попадались гострі каменюки, що стирчали з-під землі і я за них шпортався. О ні, лише цього мені не хватало! Було витрачено забагато зусиль, і коли я озирнувся чи не близько воно, то це було шоком. Воно летюча тьма нависало наді мною продовжуючи з азартом погоню. Я побачивши цей свій близький кінець поринув у розпач, він пройняв мене до самих кісток... Хотілось закричати і розплакатись, але в грудях забракло повітря. Навіть це було великою розкішшю, для мене вже не доступною. Мене почало трясти в агонії наче рибу яку щойно витягли гачком з води... Трясся все таки сподіваючись вирватись, в спробі втягнути повітря щоб закричати, а Воно дивилось на мене своїми банькатими очицями. І росло... Пробував боротись вичавлюючи з себе останні сили як лимон, сповнився ненавистю. Та з кожною моєю "спробою" Воно тільки збільшувалось і сильнішало. 

Прийшов момент, коли не лишалось нічого, крім як змиритись. Я заплющив очі і розслабив м'язи. Випустив з рук каміння і ґрунт які стискав в кулаках зі всіх сил з думкою пожбурити у Нього. Кулаки розтиснулись долонями догори. Почав прислухатись. Серце ще гупало ніби литаври, але сповільнювалось. Почув себе з середини, було ще надто шумно. Зовні був теж зловіщий шум, але не зростаючий. Я зрозумів, що Воно чекає від мене приступу люті! На мить навіть здалось ніби все зупинилось і я відчув себе в безпеці. І тут як тут виникла думка: "ще трохи і Воно зжере мене, Воно керує моїми емоціями, лиш би не злякатись, лиш би не злякатись!". Тоді ж Воно задоволено засичало. Але на зміну тим думкам прийшло розуміння, що раз вже я опинився в такому становищі, то треба продовжувати спостерігати... І для цього наступної миті замість частих коротких вдихів і спустошливих переляканих видихів я зробив швидкий глибокий вдих який розігнав страх у грудях і відгукнувся спокійним видихом. І так раз за разом. Зявились сили,щоб піднятись і оглянути все навколо. Воно все ще було тут, остаточно наблизившись. Все ще таким великим і страшним. Мені стало цікаво як це, коли на тебе обрушується щось таке, я з цікавістю чекав і роздивлявся. Воно могло розірвати мене на шматки і перемішати з камінням, але я вже з цікавістю очікував на це. Поки минули ті кілька секунд я ритмічно вдихав повітря на повні груди, звідкись з'явилась сила і я почав перестрибувати з каменя на камінь без загрузання в "кісілі". А воно почало знову цей сміх! Але я почав разом з ним сміятися. Мені було смішно з того, що Воно сміється без явної на то причини! Ну як можна сміятись без причини, це ж смішно. На той час я вже задоволено піднісся в повітря, яке ставало все приємнішим і насичувало мене енергією із середини.

Тепер я собою керую. Все тіло і душу пройняла радість, ну а Воно почало звиватись як в'юн, зменшилось і пішло у відступ, я ж летів за ним і з захопливою радістю спостерігав зверху за його поведінкою...

Снилися мені минулої ночі вампіри. Це був прекрасний сон, всі круті фільми ховаються проти нього, це був крутий екшин=)) Жаль лише шо тіки я це бачив і "пережив".
Наш підрозділ воював з вампірами, ми мусіли виконати важливу місію з порятунку якигось істот, яких побрали у полон вампіри. Ми увірвалися у їхнє вампіряче підземне лігво, було досить моторошно і страшно, але ше страшніше повинно було стати тоді коли ми б зустрілися з вампірами. Це невдовзі і трапилось, коли ми зайшли вглиб їх володінь. Вони почали нападати на нас з різних сторін, будь хто лише уздрівши їх наповнювався би знерухомлюючим смертельним страхом, тільки не ми. Ми то взагалі й не були людьми. На нас страх не діяв, хоча вампіри ще не знаючи по всякому пробували підкорити і перемогти нас ним, вони сичали, відкривали пащі показуючи гострі немов гачки зуби, пробували гіпнотизувати поглядами червоних очей і це чесно кажучи виглядало для нас смішно.
Далі в хід пішла сила, вони почали наскакувати на нас, ми вдало відбивали атаки. А вони все скаженіли від люті, не могли повірити що на таке здатні люди. Ми ж бо були вищими людиноподібними істотами. Проти нас їхня сила була не актуальна. Вони старалися кусати нас за шиї щоб перетворити на таких самих вампірів, і коли кому з них вдавалось це зробити то у вампірів ми не перетворювались бо мали проти цього імунітет. Хоча вони були набагато швидшими і проворнішими за нас, та це не впливало на хід битви, так як вбити вони нас і так не могли.
От наскочив на мене один, я тримаю його кігтясті руки, він старається дотягнутися до шиї щоб вкусити мене і перетворити на собі подібного, наївне бажання, подумав я продовжуючи боротьбу. Знали би вони хто ми то не чинили б ніякого спротиву мабуть...а так получився веселий бій. Смішно ж було дивитися на їхні марні спроби зробити з нас того кого їм потрібно, ми ж є вищими непереможними істотами.
Прекрасний бій продовжувався, місія йшла до логічного переможного кінця, ми відходили вгору, вампірам очі кровю заливались від злості, вони пробували нас зупинити... От стою я перед вогняними воротами що закриваються перед ними, а вони біжать на мене наче на поверхню до якої вже близько, мабуть хочуть проскочити їх, я кидаю в ту сторону щось палаюче і...сон обривається.
Дзвонить будильник година 8:30...Шкодував я що перервав таке будильник.