![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
hors_borМісяць світить у вікно, а я тим часом описую пригоди команди "Колорадо" на нічних перегонах "Терен", які базувались цього року в Колиндянах.
Як добре, що Сашко запропонував взяти участь в "Терені", а я ніби тільки того й чекав! Спочатку ми думали виступити в пішій категорії і пробігтися всякими лісами на своїх двох, але після ретельних зважувань вирішили брати участь на своїх двох, але вже колесах.
І ось ми прибуваємо на стартовий табір змагань, розтаборовуємось, настроюємо своїх залізних коней і знайомимось з іншими учасниками.
За кілька годин перед стартом нам дають карти полігону змагань і легенди до них. Після їх отримання всі розходяться радитись і вибирати тактику своєї гри. Суть проста: віднайти якомога більше точок (КП) що позначені на карті, і "взяти" їх.
Час від нашого приїзду до години старту (21:00) пролітає дуже швидко і ось останні передстартові хвилини, всі збираються разом для старту. Цього року він одночасний для всіх команд. Суддя оголошує про хвилину до старту, а далі він - такий епічний. Маса піших і велосипедних команд починає швидко рухатись до своїх наперед вибраних точок. Спочатку біжать і їдемо ніби разом, але потім розділяємось хто куди. Всі велосипедні команди виїхавши з лісу рванули в сторону Колиндян, ми єдині, хто подались до "бочки" і це було наше перше КП. Ще там зустрічались деякі піші команди які навпростець прибігли туди зразу після нас. Швидко фотографуємось і беремо курс до наступної точки - газової труби біля залізничної станції Залісся. Колись-колись я там бував. Ґрунтова дорога так захоплює, що ми труби не помічаємо і заскакуємо на суддівські техетапи. Але проходити їх ще не можна, тому просто беремо точку і повертаємось до труби, знаходимо і її. Залишається парудесят хвилин до відкриття техетапів, ми опинившись там першими використовуємо час для заміни камери у ровері, тобто це робить Сашко бо прийшлось. А я тим часом уявляю себе персонажом твору "Володар кілець" шукаючи серед листя загублене кільце від французького ніпеля... Коли з тим справились то наша ельфійська історія продовжилась ми ходили по натягнених канатах, стріляли з гвинтівки, ну і звісно... з лука, все вдало!
Далі на нас чекала печера Млинки, колись я був в тих краях, думав знайти її буде просто, але досить було втрапити трохи не туди і впевненість у знанні місцевості розвіялась. На основний орієнтир - хату Бориса Гори ми не попали. Витратили деякий час, і ось ми викарапкуємось до входу в печеру. А тут для нас щей приємний бонус - техетап спуск з дюльфером. Можна було уявити себе бійцем спецзагону, який заскакує у вікно з даху.) І тут ми теж були перші.
А далі село Россохач зі своїми нічними гулянками, коли ми туди "влетіли" вони були якраз в розпалі. Хлопці, дівчата, галас біля клубу.., і ми якраз підіспіли. Гулянки в клубі нас звісно не цікавили (тільки не сьогодні) нам був треба місцевий костел, а сьогодні за сумісництвом КП. І ми його незабаром знайшли. Отак тиснемо на педалі далі і думаєм: а шо якби спробувати пройти додатковий техетап-зайти в клуб, сфоткатись там зі всіма і благополучно поїхати звідти далі. Ну ви вже зрозуміли яке слово тут ключове:) Не знаю чи зарахували би нам за це додаткові бали?)
Далі на нас чекало багато КП в районі села Млинівці, і вже там ми зустріли першу іншу велосипедну команду, як ми зрозуміли вони сюди приїхали з іншої сторони. Після цього ми ще раз (здається теж з ними) перетинались біля "будколавочки". А годинники натякають нам що вже десь середина ночі і це нас мотивує не гаяти часу.
Після взяття всіх точок в тому районі ми почали вирішувати чи брати нам "найтовстіше" КП№34 яке має нйбільші три бали, але яке відповідно і найдальше. Після короткого обговорення ми прийняли рішення виключити цю точку зі списку наших пріоритетів. Цю точку, яка так нас манила і спокушала. І подалися ми "в поля".
Тримаємо курс на КП №25, температура за бортом +1,5 тепла, якшо вірити бортовому компютеру. Але нам не так холодно як могло би бути. Наші двоколісні "судна" тримають заданий курс і швидкість. Над лінією горизонту можна спостерігати чарівне видовище - величезна куля червоного кольору зависла над лісом, здається ось-ось і вона торкнеться своєю зіницею дерев. Це якесь гігантське небесне око, і що воно там виглядає..?
До фінішу залишається біля чотирьох годин.
І ось прямуємо ми вже в сторону КП12 що сховалось десь біля лісу, але поки що зліва від нас майорить стигла кукурудза і створюється таке враження ніби то не ми проносимось повз неї, а вона. А буряки які причаїлись зправа лише здивовано поглядають на нас, схвильовано похитуючи своїм бурячиням. Ми рухаємось до водонапірної вишки, а далі беремо точки ЛЕП і старий залізничний міст, коли їдемо звітам до костелу що в Озерянах, то відчувається втома, щойно ми там скочувались по енерції а тепер треба крутити педалі догори.
Після взяття КП№19 ми починаємо задумуватись про повернення на фініш до табору. В нас в запасі ще біля години з половиною. Ми берем ті КП, які нам по дорозі. Позаду бачимо команду яку зустріли біля 4КП і яка тепер теж прямує куди й ми. Вїжджаємо до Колиндян на максимальній швидкості яку тільки можемо. Про водний техетап вже навіть не мріємо, в запасі 30 хвилин. Ми розуміємо, що краще приїхати на кілька десят хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше на фініш, адже тоді можуть нівелюватись всі наші старання. Ми робимо вітчайдушну спробу взяти останнє КП - палац у Колиндянах, повертаємо спочатку нам здавалось в його сторону, але як потім виявилось не туди. Я кажу, що максимум скільки ми можемо виділити на пошук і взяття цього КП це 10 хвилин, вертаємось на асфальтовану дорогу і приходимо до спільної думки, що краще вертатись на фініш. Так і робимо. Зустрічаємо деякі піші команди які теж щосили біжать туди ж.
На фініші нас радісно зустрічають організатори змагань, і деякі команди які вже фінішували і відпочивають. Ми звітуємо про пройдені КП. Нам дарують гарненькі горнятка від терену. Ще трохи проходить часу і ми підемо спати. На годиннику кілька десят по шостій, ми відключаємось. Далі нас чекав підсумковий день. Як виявилось ми проїхались добре, і ось ми дізнаємось вдень про своє друге місце! О ТАК!
Дякую всім хто доклався до цих змагань, всім організаторам і всім учасникам з якими нам випала честь разом грати і позмагатись. а особливо Сашку з яким разом це все й пережили. Мабуть бажання яке я загадав, коли дивився на зорі і падаючий метеор біля 12-го КП (поки ми його завзято шукали) зробило своє діло :)
Як добре, що Сашко запропонував взяти участь в "Терені", а я ніби тільки того й чекав! Спочатку ми думали виступити в пішій категорії і пробігтися всякими лісами на своїх двох, але після ретельних зважувань вирішили брати участь на своїх двох, але вже колесах.
І ось ми прибуваємо на стартовий табір змагань, розтаборовуємось, настроюємо своїх залізних коней і знайомимось з іншими учасниками.
За кілька годин перед стартом нам дають карти полігону змагань і легенди до них. Після їх отримання всі розходяться радитись і вибирати тактику своєї гри. Суть проста: віднайти якомога більше точок (КП) що позначені на карті, і "взяти" їх.
Час від нашого приїзду до години старту (21:00) пролітає дуже швидко і ось останні передстартові хвилини, всі збираються разом для старту. Цього року він одночасний для всіх команд. Суддя оголошує про хвилину до старту, а далі він - такий епічний. Маса піших і велосипедних команд починає швидко рухатись до своїх наперед вибраних точок. Спочатку біжать і їдемо ніби разом, але потім розділяємось хто куди. Всі велосипедні команди виїхавши з лісу рванули в сторону Колиндян, ми єдині, хто подались до "бочки" і це було наше перше КП. Ще там зустрічались деякі піші команди які навпростець прибігли туди зразу після нас. Швидко фотографуємось і беремо курс до наступної точки - газової труби біля залізничної станції Залісся. Колись-колись я там бував. Ґрунтова дорога так захоплює, що ми труби не помічаємо і заскакуємо на суддівські техетапи. Але проходити їх ще не можна, тому просто беремо точку і повертаємось до труби, знаходимо і її. Залишається парудесят хвилин до відкриття техетапів, ми опинившись там першими використовуємо час для заміни камери у ровері, тобто це робить Сашко бо прийшлось. А я тим часом уявляю себе персонажом твору "Володар кілець" шукаючи серед листя загублене кільце від французького ніпеля... Коли з тим справились то наша ельфійська історія продовжилась ми ходили по натягнених канатах, стріляли з гвинтівки, ну і звісно... з лука, все вдало!
Далі на нас чекала печера Млинки, колись я був в тих краях, думав знайти її буде просто, але досить було втрапити трохи не туди і впевненість у знанні місцевості розвіялась. На основний орієнтир - хату Бориса Гори ми не попали. Витратили деякий час, і ось ми викарапкуємось до входу в печеру. А тут для нас щей приємний бонус - техетап спуск з дюльфером. Можна було уявити себе бійцем спецзагону, який заскакує у вікно з даху.) І тут ми теж були перші.
А далі село Россохач зі своїми нічними гулянками, коли ми туди "влетіли" вони були якраз в розпалі. Хлопці, дівчата, галас біля клубу.., і ми якраз підіспіли. Гулянки в клубі нас звісно не цікавили (тільки не сьогодні) нам був треба місцевий костел, а сьогодні за сумісництвом КП. І ми його незабаром знайшли. Отак тиснемо на педалі далі і думаєм: а шо якби спробувати пройти додатковий техетап-зайти в клуб, сфоткатись там зі всіма і благополучно поїхати звідти далі. Ну ви вже зрозуміли яке слово тут ключове:) Не знаю чи зарахували би нам за це додаткові бали?)
Далі на нас чекало багато КП в районі села Млинівці, і вже там ми зустріли першу іншу велосипедну команду, як ми зрозуміли вони сюди приїхали з іншої сторони. Після цього ми ще раз (здається теж з ними) перетинались біля "будколавочки". А годинники натякають нам що вже десь середина ночі і це нас мотивує не гаяти часу.
Після взяття всіх точок в тому районі ми почали вирішувати чи брати нам "найтовстіше" КП№34 яке має нйбільші три бали, але яке відповідно і найдальше. Після короткого обговорення ми прийняли рішення виключити цю точку зі списку наших пріоритетів. Цю точку, яка так нас манила і спокушала. І подалися ми "в поля".
Тримаємо курс на КП №25, температура за бортом +1,5 тепла, якшо вірити бортовому компютеру. Але нам не так холодно як могло би бути. Наші двоколісні "судна" тримають заданий курс і швидкість. Над лінією горизонту можна спостерігати чарівне видовище - величезна куля червоного кольору зависла над лісом, здається ось-ось і вона торкнеться своєю зіницею дерев. Це якесь гігантське небесне око, і що воно там виглядає..?
До фінішу залишається біля чотирьох годин.
І ось прямуємо ми вже в сторону КП12 що сховалось десь біля лісу, але поки що зліва від нас майорить стигла кукурудза і створюється таке враження ніби то не ми проносимось повз неї, а вона. А буряки які причаїлись зправа лише здивовано поглядають на нас, схвильовано похитуючи своїм бурячиням. Ми рухаємось до водонапірної вишки, а далі беремо точки ЛЕП і старий залізничний міст, коли їдемо звітам до костелу що в Озерянах, то відчувається втома, щойно ми там скочувались по енерції а тепер треба крутити педалі догори.
Після взяття КП№19 ми починаємо задумуватись про повернення на фініш до табору. В нас в запасі ще біля години з половиною. Ми берем ті КП, які нам по дорозі. Позаду бачимо команду яку зустріли біля 4КП і яка тепер теж прямує куди й ми. Вїжджаємо до Колиндян на максимальній швидкості яку тільки можемо. Про водний техетап вже навіть не мріємо, в запасі 30 хвилин. Ми розуміємо, що краще приїхати на кілька десят хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше на фініш, адже тоді можуть нівелюватись всі наші старання. Ми робимо вітчайдушну спробу взяти останнє КП - палац у Колиндянах, повертаємо спочатку нам здавалось в його сторону, але як потім виявилось не туди. Я кажу, що максимум скільки ми можемо виділити на пошук і взяття цього КП це 10 хвилин, вертаємось на асфальтовану дорогу і приходимо до спільної думки, що краще вертатись на фініш. Так і робимо. Зустрічаємо деякі піші команди які теж щосили біжать туди ж.
На фініші нас радісно зустрічають організатори змагань, і деякі команди які вже фінішували і відпочивають. Ми звітуємо про пройдені КП. Нам дарують гарненькі горнятка від терену. Ще трохи проходить часу і ми підемо спати. На годиннику кілька десят по шостій, ми відключаємось. Далі нас чекав підсумковий день. Як виявилось ми проїхались добре, і ось ми дізнаємось вдень про своє друге місце! О ТАК!
Дякую всім хто доклався до цих змагань, всім організаторам і всім учасникам з якими нам випала честь разом грати і позмагатись. а особливо Сашку з яким разом це все й пережили. Мабуть бажання яке я загадав, коли дивився на зорі і падаючий метеор біля 12-го КП (поки ми його завзято шукали) зробило своє діло :)
