Правда. Брехня. Постправда.
Nov. 14th, 2019 03:12 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
hors_borВ сучасному світі, який біжить і постійно прискорюється все більшої ваги набирає інформація. Воно й зрозуміло, адже ефективність залежить від поінформованості. А всі хочуть бути ефективними і сильними. Та навіть поняття «сила» в теперішньому шаленому темпі змін починає набувати змін. Але це поняття можна прив’язати до ще одного суміжного – вплив чи впливовість. То, наскільки ти впливовий може в кінцевому підсумку визначити твою силу. А що допомагає бути нам впливовими? Правильно, актуальна інформація… Крім всього інформація також задовольняє ще одну людську потребу – пізнання себе і навколишнього середовища. Інколи, щоб осягнути щось велике треба придивитись до деталей. Треба вивчити окремо кожне нашарування, як в археології чи геології. Нам, звісно що потрібна правда, адже для правильних висновків потрібні правильні засновки. Як говорив філософ «Дайте мені точку опори і я переверну світ». І цією точкою опори повинна бути правда. Все що опирається на правду чи від неї відштовхується є правдивим, адже за основу має правду. Все, що правдиве приносить добрі плоди (результати), тому одним з основних критеріїв правди будь-чого треба розглядати плоди. Плоди це те, що ми фактично отримуємо від певної ідеї чи парадигми руху і розвитку. Часто буває так, що правду від брехні неможливо відрізнити (бо в цьому і є суть брехні), тому критерій «добрих плодів» залишається найпевнішим і чи не єдиним на який треба орієнтуватися в розставлянні крапок над «і». Плоди завжди видно.
Є така приказка «У кожного своя правда» і в цьому мабуть вся суть поняття «постправда», що з’явилось зовсім недавно. Адже якщо взяти до уваги деякі аспекти з конфліктології і задуматись над тим, чому виникають конфлікти, то можна наблизитись до кореня цієї приказки. Ми знаємо, що історію пишуть переможці, але там де є переможці там є і переможені. І в них теж є чи була своя правда за яку вони боролись. Якщо переконання людини настільки глибокі, що вона готова вступити за них у боротьбу, то це свідчить про прихильність людини до певних світоглядних позицій чи ідеалів. Але вони можуть бути хибними. І підтримка навіть великих мас людей певної ідеї, постулату, традиції зовсім не є ознакою її правдивості. І тут треба вчитись розрізняти.
Гіпотетично можемо приміряти сюди тезу про «золоту середину», ніби правда десь посередині і нема цілком правих і неправих людей і кожен в міру свого життєвого досвіду говорить правду, навіть якщо це кардинально протилежні речі які суперечать одна одній. Саме прихильники такого поняття як «золота середина» так і скажуть, що «у кожного своя правда». І якщо люди підтримують певну думку чи явище значить там є кусочок правди. Хоч кусочок, але є. Та наявність прихильників (не залежно від того мало чи багато) не може означати істинність. Отже можна прийти до висновку, що деяка «правда» насправді є брехнею. І деколи саме «солодка брехня» збирає великі кількості прихильників, а людей які вміють аналізувати і робити тверезу оцінку з всією адекватністю не так і багато. От і виходить, що правда як явище надто часто може перебувати в меншості. Але звісно сила не в кількості, а в якості.
Люди можуть відстоювати хибні ідеали і боротись проти правди з такою ж завзятістю і впевненістю у власній правоті як і ті, хто відстоюють правду справжню. Інколи все настільки заплутано, що відрізнити одне від другого логічними методами майже не можливо. Суть будь-якої брехні бути правдоподібною і здаватись правдою, це є очевидним для всіх, особливо для тих хто поширюють брехню, вони це в різні часи робили дуже вміло. Брехня використовує логічні форми і аргументи, дуже часто ще краще ніж правда! Тому часто буває так, що єдиним способом обрати правду є сприйняття її на інтуїтивному рівні. Спробувати відчути, чи входить в резонанс певна інформація з твоїми щирими почуттями, і чи не з’являється сумнів. Це все вже десь на межі метафізики, але що робити, якщо це чи не єдиний спосіб з’ясувати правда перед тобою чи брехня.
Якщо говорити про стосунки між людьми, то є різні техніки і способи розпізнання брехні в міжособистісних стосунках і спілкуванні. Наприклад по жестах, манері мовлення, по рухах очей та інших проявах.
І беручи до уваги вище викладене ми приходимо до висновку, що там де піднімається питання правди і брехні не може бути якоїсь «золотої середини». Бо наполовину правда це також брехня. Нашу інформаційну епоху прозвали так не з проста. І справді, хто володіє інформацією той володіє світом. Є цікава приказка що заставляє задуматись над суттю інформації не лише в нашу епоху інформації, але й у всі часи людства: «Інформація це те що приховується, все інше реклама». А й справді протягом життя людства дуже цінувалась корисна інформація яка була у різних формах. Від усних, до викарбуваних на твердих поверхнях і написаних в книжках, а тепер уже й на цифрових носіях. Колись книги були дуже цінні і дорогі, за древні бібліотеки велись війни і конкуренція між правителями різних епох. Володіння деякими літературними артефактами робила з людини інформаційного монополіста, така людина могла вирішувати поділитись знанням із ще кимось, а чи може знищити їх раз і назавжди, не залишивши і здогаду про існування певного писання для прийдешніх поколінь. Людина котра прагне до розвитку повинна була шукати або компетентного учителя, або доступу до збірок книг в яких були знання, які давали опору і від яких в свою чергу можна було відштовхнутись в своїх пошуках. Так вже існуючі знання допомагали накопичувати нові знання, а ті допомагали отримати ще більше інформації і так далі. Якби люди не накопичували інформації і знань різними методами, то людство не змогло би розвиватись. Наприклад: уявімо що одне покоління накопичило 3 одиниці певних корисних знань і якщо передали наступному поколінню принаймні 1 одиницю, то вже воно у своєму подальшому поступі буде мати кращі стартові позиції, ніж покоління попереднє. І котре, якщо так само набере 3 одиниці то в підсумку це вже 4. І так далі від покоління до покоління збільшуючи цю цифру у підсумку. Але у всі часи доступ до знань був обмежений.
Ми ж живемо в часи коли вся інформація є у вільному доступі, завдяки розвиненим технологіям які дають всі можливості для її культивації і поширення. Відбувся інформаційний вибух, коли за кілька років було вироблено такі об’єми інформації, як за весь час існування людства до цього. Навіть зараз я пишу і додаю свій вклад до цього процесу, а якщо відрахувати назад 100 років, то таким займались хіба великі письменники, філософи і вершки суспільства. Якщо задуматись, то це є надзвичайно неймовірно. Наша швидкість прискорюється спочатку з геометричною прогресією, а тепер це можна порівняти хіба що з числами Фібоначчі. Коли 1+1=2,1+2=3,2+3=5, 3+5=8 і так далі. Вчені помітили багато пропорцій в природі, що побудовані за цим принципом. Тож можна припустити, що розвиток інформаційного суспільства разом з всіма об’ємами інформації що видає буде відбуватись з відповідною прогресією. Ми всі до цього докладаємось, і то добре що ми стараємось культивувати, поширювати і «споживати» корисну інформацію.
І тут ми приходимо до того, що вже інформації у світі настільки багато, що на відміну від древніх часів її потрібно не здобувати і добиратись до неї, а відсіювати і фільтрувати. Тепер вона сама на нас полює, і дуже часто це саме непотрібна інформація. Багато людей відзначають, що в інформаційних потоках їм приходиться докладати все більших зусиль для того, щоб відфільтрувати непотрібний інформаційний шум від потрібної інформації. І тут можна спробувати уявити себе футурологами і передбачити, що в майбутньому буде велика потреба в людях, які вміють віднаходити і відслідковувати корисну інформацію, натомість позбавляючись непотрібного мотлоху. В наші часи інформація приховується серед іншої «інформації». Цінна інформація як скарби у воді лежить десь на дні, що може розмокнути розмокає а що міцніше обростає водоростями та іншими жителями морської глибини і присипається пісками. Цінність її тільки зростає.
Щодо поширення різних новин в Інтернет мережі, то там за цими тенденціями можна спостерігати дуже зручно. Їх там хоч греблю гати. Нажаль в мережі як і на телебаченні дуже багато дезінформації, від цього мабуть нікуди не сховаєшся в інформаційному суспільстві. Це явище називають модним тепер словом «фейки», і вони вразили Інтернет як вірус. І якщо в молоді до телебачення вже виробився «імунітет», то до Інтернету і різних соціальних мереж ще лише починає вироблятись. Люди дуже ведуться на сентиментально – емоційні маніпуляції. А злі інформаційні аналітики вміло підшуковують щось таке, що зачіпає і не лишає байдужими певний сегмент соціуму. Хтось поширює новини (в тому числі й вигадані) про різні нещастя і катастрофи, хтось з дріб’язкових неприємностей роздуває величезні проблеми, а хтось створює контент про «непомічені» чи «незаслужено проігноровані» чиїсь заслуги з проханнями поширити. Як не раз вже було побачено на практиці люди не звикли перевіряти інформацію і приймають її на віру особливо тоді, коли вона приправлена різними (здебільшого негативними) емоціями. Люди поки не привчені до інформаційної гігієни, і через це такий успіх в тих, хто поширює брехню, навіть якщо мотивують це добрими намірами. Я хочу сказати, що не все те, що не брехня можна автоматично відносити до правди, адже є таке інформаційне сміття в якому йдеться про події які дійсно мали місце десь у світі, але які крім занепокоєння і відрази нічого не викликають. Це інформаційний шум. Хотілося би щоб правда залишалась правдою і нічого спільного не мала з різним шлаком який часто поширюється різними інформаційними суб’єктами. Є таке поняття як «коло впливу» і людську увагу часто відволікають на те, на що людина вплинути не може, на щось таке, що знаходиться далеко при далеко поза колом впливу. Таким чином, замість того, щоб розширювати своє коло впливу і паралельно робити все залежне від неї, для перетворення свого світу на краще, людина починає переживати і хвилюватись через те, на що не могла вплинути і найближчим часом не зможе. Так відбувається відволікання уваги в глобальних масштабах…
Справжня Людна в цих шалених потоках має виробити в собі здатність концентруватись на тому, що є в полі зору, або ж в межах досяжності. По дурному було би спустошувати свою ментальну енергію на ті площини котрі є поза межами кола впливу, але багато хто цим і займається, звісно не без сторонньої відволікаючої "допомоги". Розширюй коло свого впливу, але ніколи не пхайся за його межі, і тоді твоя енергія буде працювати тобі на благо.
Є така приказка «У кожного своя правда» і в цьому мабуть вся суть поняття «постправда», що з’явилось зовсім недавно. Адже якщо взяти до уваги деякі аспекти з конфліктології і задуматись над тим, чому виникають конфлікти, то можна наблизитись до кореня цієї приказки. Ми знаємо, що історію пишуть переможці, але там де є переможці там є і переможені. І в них теж є чи була своя правда за яку вони боролись. Якщо переконання людини настільки глибокі, що вона готова вступити за них у боротьбу, то це свідчить про прихильність людини до певних світоглядних позицій чи ідеалів. Але вони можуть бути хибними. І підтримка навіть великих мас людей певної ідеї, постулату, традиції зовсім не є ознакою її правдивості. І тут треба вчитись розрізняти.
Гіпотетично можемо приміряти сюди тезу про «золоту середину», ніби правда десь посередині і нема цілком правих і неправих людей і кожен в міру свого життєвого досвіду говорить правду, навіть якщо це кардинально протилежні речі які суперечать одна одній. Саме прихильники такого поняття як «золота середина» так і скажуть, що «у кожного своя правда». І якщо люди підтримують певну думку чи явище значить там є кусочок правди. Хоч кусочок, але є. Та наявність прихильників (не залежно від того мало чи багато) не може означати істинність. Отже можна прийти до висновку, що деяка «правда» насправді є брехнею. І деколи саме «солодка брехня» збирає великі кількості прихильників, а людей які вміють аналізувати і робити тверезу оцінку з всією адекватністю не так і багато. От і виходить, що правда як явище надто часто може перебувати в меншості. Але звісно сила не в кількості, а в якості.
Люди можуть відстоювати хибні ідеали і боротись проти правди з такою ж завзятістю і впевненістю у власній правоті як і ті, хто відстоюють правду справжню. Інколи все настільки заплутано, що відрізнити одне від другого логічними методами майже не можливо. Суть будь-якої брехні бути правдоподібною і здаватись правдою, це є очевидним для всіх, особливо для тих хто поширюють брехню, вони це в різні часи робили дуже вміло. Брехня використовує логічні форми і аргументи, дуже часто ще краще ніж правда! Тому часто буває так, що єдиним способом обрати правду є сприйняття її на інтуїтивному рівні. Спробувати відчути, чи входить в резонанс певна інформація з твоїми щирими почуттями, і чи не з’являється сумнів. Це все вже десь на межі метафізики, але що робити, якщо це чи не єдиний спосіб з’ясувати правда перед тобою чи брехня.
Якщо говорити про стосунки між людьми, то є різні техніки і способи розпізнання брехні в міжособистісних стосунках і спілкуванні. Наприклад по жестах, манері мовлення, по рухах очей та інших проявах.
І беручи до уваги вище викладене ми приходимо до висновку, що там де піднімається питання правди і брехні не може бути якоїсь «золотої середини». Бо наполовину правда це також брехня. Нашу інформаційну епоху прозвали так не з проста. І справді, хто володіє інформацією той володіє світом. Є цікава приказка що заставляє задуматись над суттю інформації не лише в нашу епоху інформації, але й у всі часи людства: «Інформація це те що приховується, все інше реклама». А й справді протягом життя людства дуже цінувалась корисна інформація яка була у різних формах. Від усних, до викарбуваних на твердих поверхнях і написаних в книжках, а тепер уже й на цифрових носіях. Колись книги були дуже цінні і дорогі, за древні бібліотеки велись війни і конкуренція між правителями різних епох. Володіння деякими літературними артефактами робила з людини інформаційного монополіста, така людина могла вирішувати поділитись знанням із ще кимось, а чи може знищити їх раз і назавжди, не залишивши і здогаду про існування певного писання для прийдешніх поколінь. Людина котра прагне до розвитку повинна була шукати або компетентного учителя, або доступу до збірок книг в яких були знання, які давали опору і від яких в свою чергу можна було відштовхнутись в своїх пошуках. Так вже існуючі знання допомагали накопичувати нові знання, а ті допомагали отримати ще більше інформації і так далі. Якби люди не накопичували інформації і знань різними методами, то людство не змогло би розвиватись. Наприклад: уявімо що одне покоління накопичило 3 одиниці певних корисних знань і якщо передали наступному поколінню принаймні 1 одиницю, то вже воно у своєму подальшому поступі буде мати кращі стартові позиції, ніж покоління попереднє. І котре, якщо так само набере 3 одиниці то в підсумку це вже 4. І так далі від покоління до покоління збільшуючи цю цифру у підсумку. Але у всі часи доступ до знань був обмежений.
Ми ж живемо в часи коли вся інформація є у вільному доступі, завдяки розвиненим технологіям які дають всі можливості для її культивації і поширення. Відбувся інформаційний вибух, коли за кілька років було вироблено такі об’єми інформації, як за весь час існування людства до цього. Навіть зараз я пишу і додаю свій вклад до цього процесу, а якщо відрахувати назад 100 років, то таким займались хіба великі письменники, філософи і вершки суспільства. Якщо задуматись, то це є надзвичайно неймовірно. Наша швидкість прискорюється спочатку з геометричною прогресією, а тепер це можна порівняти хіба що з числами Фібоначчі. Коли 1+1=2,1+2=3,2+3=5, 3+5=8 і так далі. Вчені помітили багато пропорцій в природі, що побудовані за цим принципом. Тож можна припустити, що розвиток інформаційного суспільства разом з всіма об’ємами інформації що видає буде відбуватись з відповідною прогресією. Ми всі до цього докладаємось, і то добре що ми стараємось культивувати, поширювати і «споживати» корисну інформацію.
І тут ми приходимо до того, що вже інформації у світі настільки багато, що на відміну від древніх часів її потрібно не здобувати і добиратись до неї, а відсіювати і фільтрувати. Тепер вона сама на нас полює, і дуже часто це саме непотрібна інформація. Багато людей відзначають, що в інформаційних потоках їм приходиться докладати все більших зусиль для того, щоб відфільтрувати непотрібний інформаційний шум від потрібної інформації. І тут можна спробувати уявити себе футурологами і передбачити, що в майбутньому буде велика потреба в людях, які вміють віднаходити і відслідковувати корисну інформацію, натомість позбавляючись непотрібного мотлоху. В наші часи інформація приховується серед іншої «інформації». Цінна інформація як скарби у воді лежить десь на дні, що може розмокнути розмокає а що міцніше обростає водоростями та іншими жителями морської глибини і присипається пісками. Цінність її тільки зростає.
Щодо поширення різних новин в Інтернет мережі, то там за цими тенденціями можна спостерігати дуже зручно. Їх там хоч греблю гати. Нажаль в мережі як і на телебаченні дуже багато дезінформації, від цього мабуть нікуди не сховаєшся в інформаційному суспільстві. Це явище називають модним тепер словом «фейки», і вони вразили Інтернет як вірус. І якщо в молоді до телебачення вже виробився «імунітет», то до Інтернету і різних соціальних мереж ще лише починає вироблятись. Люди дуже ведуться на сентиментально – емоційні маніпуляції. А злі інформаційні аналітики вміло підшуковують щось таке, що зачіпає і не лишає байдужими певний сегмент соціуму. Хтось поширює новини (в тому числі й вигадані) про різні нещастя і катастрофи, хтось з дріб’язкових неприємностей роздуває величезні проблеми, а хтось створює контент про «непомічені» чи «незаслужено проігноровані» чиїсь заслуги з проханнями поширити. Як не раз вже було побачено на практиці люди не звикли перевіряти інформацію і приймають її на віру особливо тоді, коли вона приправлена різними (здебільшого негативними) емоціями. Люди поки не привчені до інформаційної гігієни, і через це такий успіх в тих, хто поширює брехню, навіть якщо мотивують це добрими намірами. Я хочу сказати, що не все те, що не брехня можна автоматично відносити до правди, адже є таке інформаційне сміття в якому йдеться про події які дійсно мали місце десь у світі, але які крім занепокоєння і відрази нічого не викликають. Це інформаційний шум. Хотілося би щоб правда залишалась правдою і нічого спільного не мала з різним шлаком який часто поширюється різними інформаційними суб’єктами. Є таке поняття як «коло впливу» і людську увагу часто відволікають на те, на що людина вплинути не може, на щось таке, що знаходиться далеко при далеко поза колом впливу. Таким чином, замість того, щоб розширювати своє коло впливу і паралельно робити все залежне від неї, для перетворення свого світу на краще, людина починає переживати і хвилюватись через те, на що не могла вплинути і найближчим часом не зможе. Так відбувається відволікання уваги в глобальних масштабах…
Справжня Людна в цих шалених потоках має виробити в собі здатність концентруватись на тому, що є в полі зору, або ж в межах досяжності. По дурному було би спустошувати свою ментальну енергію на ті площини котрі є поза межами кола впливу, але багато хто цим і займається, звісно не без сторонньої відволікаючої "допомоги". Розширюй коло свого впливу, але ніколи не пхайся за його межі, і тоді твоя енергія буде працювати тобі на благо.
no subject
Date: 2019-12-09 11:56 pm (UTC)no subject
Date: 2020-03-26 07:38 am (UTC)Правда це єдиний фундамент на котрому можна збудувати щось потрібне і міцне.
Я зустрічав людей які все життя жили за хибними ідеалами, але коли їм на обрії з'явилась нова інформація вони її відкидали, і цьому була одна причина - дуже прикро визнавати що "твоє" життя витрачено на досягнення хибних ідеалів.
Це як у притчі про переповнені посудини. Неможливо наляти води в посудину котра вже наповнена, треба завжди лишати місце у своїй посудині для нових знань. Це дуже корисний навик.
Дякую за увагу і розуміння. Правда завжди тримає шанс для тебе!