hors_bor | Дуальність духовності

Спостерігаю за людьми. Багато таких, що вважають себе віруючими, всяко стараються дотримуватись конфесійних канонів культу. Ну і звісно всяко відкидати інше, навіть ~~особливо~~ якщо воно раціональне і світле. Для таких людей авторитетами бувають їхні бабусі і дідусі які теж так жили. І от в місто привозять ікону Спаса Нерукотворного і ці люди йдуть їй поклонитись. Стоять в довгих чергах з молитвою і смиренням. Це подія. Коли вони вистояли і поклонились іконі то розповідають про це знайомим і родичам. А близьким особливо прискіпливо радять теж відвідати.

Але разом з тим, коли прийшли із церкви засідають на дивани, вмикають телевізор і з головою поринають в потоки інформаційного сміття. Вони це все проковтують, ті концентрати бруду зі всього світу, які транслюють у випусках новин. Переживають, якщо десь стався землетрус, або епідемія в якомусь африканському селі, але будь який вплив на це відсутній. Така от "далекозорість". Ну і звісно перед переглядом вечірніх телепередач можна помолитись.

На тлі всього цього виникає запитання: ~~що було спочатку, курка чи яйце?~~ тобто, це християнські вчення сприяють такому життю, чи таке життя прихиляє нас до такої конфесійної віри?
Додам, що метою справжньої релігії вважаю допомогу людині відчути частинку бога у собі і йти шляхом творчого розвитку і вдосконалення.