Ми живемо в цікаві часи, завдяки розвитку науки, а відповідно і технічному розвитку люди можуть здавалось би все, але чи так це? А якщо точніше поставити питання, то воно звучатиме «Чи дійсно люди це можуть?». Коли навігатор на мобільному пристрої підказує нам дорогу, то хто це «може», пристрій чи людина? Якщо ми не можемо, а пристрій може і виконує це та інше за нас, то що можемо ми? Якщо ми звалюємо певні компетенції на пристрої, то для чого ми прийшли в цей світ? Поставивши кілька запитань у стилі Сократа ми приходимо до ключового питання, над яким роздумували люди всіх часів і народів. Насправді відповідь захована дуже надійно і у найнесподіванішому місці – на поверхні. І висновки до яких кожен прийде у пошуку цінні лише для того, хто сам їх знайшов, за власною волею.
Наука ХХI століття є величним досягненням людства, але може стати і зброєю масового знищення. Ще близько 70 років тому одна дуже сильна держава проводила медичні (та інші) експерименти над людьми. Розглядаючи цю тему можна згадати наприклад історію винайдення атомної бомби, або інших видів зброї, хімічної чи біологічної. Ось вам і плоди ретельних наукових досліджень.
Ілон Маск не раз натякав у своїх інтерв’ю на загрози які може за собою нести так званий штучний інтелект. Але на мою думку загроза яку нам несуть такі помічні пристрої якраз в тому, що людина покладаючи на них великі надії ненароком може розівчитися робити прості речі. Якщо технології перебирають на себе дуже багато того, що роблять люди, то де межа цьому? І чи є вона взагалі, ця межа? Скільки технології можуть перебирати на себе наших компетенцій, і доки в таких умовах ми зможемо залишатись людьми?
Ще недавно люди різнобічно розвивались, вчились знаходити спільну мову з собі подібними, наприклад щоб дізнатись дорогу на незнайомій місцевості джерелом інформації були інші люди, і для того, щоб випитати потрібну інформацію було потрібно підтримувати навики спілкування на належному рівні. Навики орієнтування на місцевості теж. Зараз ці задачі вирішує за нас мобільний пристрій, а у випадку його втрати, чи відключення після хакерської атаки людина ризикує залишитись на самоті з своїми проблемами і відсутністю навиків їх подолання. Це як «костилі» на які ми стаємо, замість того, щоб тренувати м’язи ніг.
Сучасна медицина, яка називається «традиційною» теж спирається на науку, мікробіологи працюють над вдосконаленням антибіотиків, а лікарі і пацієнти ними зловживають, що тягне за собою зменшення ефективності таких препаратів і вироблення до них імунітету в тих організмів проти яких вони мають працювати. Замість того, щоб навчити людей бути здоровими, фармацевтична галузь спираючись на вигідні їм дослідження просуває через лікарів свій «продукт» і зацікавлена в тому, щоб на нього завжди був попит.
В способах створення «зброї масового знищення» обов’язково має бути наукова складова, тут все треба правильно розрахувати, жодної інтуїції, тільки машинний підхід. Таке здійснити можуть лише ті хто за складом розуму схожі на машини, без такого запобіжника присутнього у всіх людей як совість.
Людина коли знає, що її хочуть знищити, то обов’язково почне шукати спосіб як вижити і знайде його. Якщо якийсь лиходій хоче знищити велику кількість людей (а прецеденти в історії були багато разів), то він врахував би помилки своїх попередників і зробив би все так, щоб люди і не підозрювали про лихі наміри. А ще краще замаскувати їх під щось хороше і корисне.
Як хтось може до такого докотитись? Складно відповісти, та зазвичай це може відбуватись лише за умови мовчазної згоди більшості людей. Але дуже добре, що в людей досі є і буде зв'язок з чимось таким, чого наука досі не змогла знайти і обчислити, з чимось таким, що завжди зводить нанівець всі спроби і намагання «злих геніїв» у різні періоди підкорити людство. У всіх умовах, якою б потужною не була наука чи антинаука, з нею чи без неї, найбільшим життєвим мистецтвом людини є вміння завжди зберігати людське лице.
Наука ХХI століття є величним досягненням людства, але може стати і зброєю масового знищення. Ще близько 70 років тому одна дуже сильна держава проводила медичні (та інші) експерименти над людьми. Розглядаючи цю тему можна згадати наприклад історію винайдення атомної бомби, або інших видів зброї, хімічної чи біологічної. Ось вам і плоди ретельних наукових досліджень.
Ілон Маск не раз натякав у своїх інтерв’ю на загрози які може за собою нести так званий штучний інтелект. Але на мою думку загроза яку нам несуть такі помічні пристрої якраз в тому, що людина покладаючи на них великі надії ненароком може розівчитися робити прості речі. Якщо технології перебирають на себе дуже багато того, що роблять люди, то де межа цьому? І чи є вона взагалі, ця межа? Скільки технології можуть перебирати на себе наших компетенцій, і доки в таких умовах ми зможемо залишатись людьми?
Ще недавно люди різнобічно розвивались, вчились знаходити спільну мову з собі подібними, наприклад щоб дізнатись дорогу на незнайомій місцевості джерелом інформації були інші люди, і для того, щоб випитати потрібну інформацію було потрібно підтримувати навики спілкування на належному рівні. Навики орієнтування на місцевості теж. Зараз ці задачі вирішує за нас мобільний пристрій, а у випадку його втрати, чи відключення після хакерської атаки людина ризикує залишитись на самоті з своїми проблемами і відсутністю навиків їх подолання. Це як «костилі» на які ми стаємо, замість того, щоб тренувати м’язи ніг.
Сучасна медицина, яка називається «традиційною» теж спирається на науку, мікробіологи працюють над вдосконаленням антибіотиків, а лікарі і пацієнти ними зловживають, що тягне за собою зменшення ефективності таких препаратів і вироблення до них імунітету в тих організмів проти яких вони мають працювати. Замість того, щоб навчити людей бути здоровими, фармацевтична галузь спираючись на вигідні їм дослідження просуває через лікарів свій «продукт» і зацікавлена в тому, щоб на нього завжди був попит.
В способах створення «зброї масового знищення» обов’язково має бути наукова складова, тут все треба правильно розрахувати, жодної інтуїції, тільки машинний підхід. Таке здійснити можуть лише ті хто за складом розуму схожі на машини, без такого запобіжника присутнього у всіх людей як совість.
Людина коли знає, що її хочуть знищити, то обов’язково почне шукати спосіб як вижити і знайде його. Якщо якийсь лиходій хоче знищити велику кількість людей (а прецеденти в історії були багато разів), то він врахував би помилки своїх попередників і зробив би все так, щоб люди і не підозрювали про лихі наміри. А ще краще замаскувати їх під щось хороше і корисне.
Як хтось може до такого докотитись? Складно відповісти, та зазвичай це може відбуватись лише за умови мовчазної згоди більшості людей. Але дуже добре, що в людей досі є і буде зв'язок з чимось таким, чого наука досі не змогла знайти і обчислити, з чимось таким, що завжди зводить нанівець всі спроби і намагання «злих геніїв» у різні періоди підкорити людство. У всіх умовах, якою б потужною не була наука чи антинаука, з нею чи без неї, найбільшим життєвим мистецтвом людини є вміння завжди зберігати людське лице.