![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Шипіт 2020. 5-9 липня.
В мене є традиція завжди їздити на Шипіт автостопом, так я вчинив і цього разу, то навіть окрема розповідь. А коли я добрався до Воловця, то було два варіанти: стопити далі, чи піти до місця призначення через гори. Я обрав другий варіант.
Коли я піднявся на Боржавський хребет, то Сонце вже збиралось заходити, насолоджувався останніми його промінчиками. Коли воно зайшло за обрій, то я був уже за метеостанцією, підіймався на гору Великий Верх. Небесні світила мене вразили двічі. Спочатку барвистий захід сонця, а потім епічний схід Місяця. Все це я знимкував, і милувався цим всім, досить цікаві світлини получилися.
Коли я спустився вниз і проходив попри галявину з якимось квітами вони мене приголомшили своїми п'янкими ароматами. Подумав, що вони так пахнуть не постійно і мені пощастило відчути їх неймовірний аромат і варто наступного року взяти все необхідне, щоб виготовити парфуми з цих квітів.
З такими думками спускався вниз, веселі вигуки людей ставали все чіткішими, як і світло вогнів та ілюмінацій... Місяця вже не було видно, він за горою, це навіть на краще.
Спостерігаючи всю цю красу, з приємною втомою і веселим настроєм я добрався до проліску котрий розділяє нижню шипітську поляну і верхню, натягнув гамак між деревами, зверху тент і так заснув.
Прокидатись там було чудово, я виліз з гамака і зауважив, що людей порівняно з нічним часом поменшало. Здається всі тусили до середини ночі а то й довше, а потім полягали спати. Ну а я типу рання пташка. Зібрався, спустився нижче і зустрівся з друзями які приїхали раніше.
До речі, коли їхав сюди, то розраховував шо буду на моносироїдстві (так як це було вже одного разу) і буду їсти лише одні чорниці. Та на мене чекало розчарування, цього року як ніколи чорниці були ще зелені і це обломало всі мої сподівання щодо стилю харчування на Шипоті, тому цього року я їв там все підряд. Насправді завдяки сонячним денькам чорниці тільки но почали були достигати, і трохи пізніше мені таки пощастило смакувати першими достиглими ягодами тут в цьому році. Але зазвичай сезон там в цей час вже йде повним ходом...
Але не ягодами єдиними, крім них там є безмежна кількість атракцій. Шипіт для мене це не водоспад (точніше не тільки водоспад), це подія, пригода і люди! Так, тут можна зустріти багато непростих, творчих, цікавих, дивних в хорошому сенсі слова людей... Можна ходити і знайомитись з новими людьми, можна засісти з кимось і пограти на різних інструментах біля вогника, можна затусити з онтими веселунами знизу чи познайомитись з кимось хто таборує зверху. Хоча також можна взагалі ні з ким не спілкуватись і бути наодинці з природою, насолоджуватись чистими потоками, затишними лісами і всім всім. Можна все, справді все (що не порушує свободи інших). Я умудряюсь якось поєднувати взаємодії з хорошими людьми і спілкування з природою.
Основною подією тут є ватра. Щоб палити ватру треба багато колод і дрів, їх зносять з навколишніх лісів всі, хто сюди приїхав. Можна вважати, що ватра починається ще на етапі збору дрів для вогнища. Вже на цьому етапі починаються комунікації і координації між шипотянами, всі роблять свій внесок у збір спільної ватри. Ватра єднає ще на початкових етапах і це прекрасно. По суті всі люди які є частинкою Шипоту об'єднуються в один організм - егрегор, котрий наповнює позитивними емоціями всіх його учасників які до нього під'єднані, це великий енергообмін. Шипіт єднає.
Весело було бачити, як дехто перетворює збір колод для ватри в якусь урочистість, під барабанний бій і з всіма веселощами. Звісно що наша компанія теж долучилась до збору вогнища...
З приходом вечора з 6 на 7 число навколо майбутньої ватри все оживає, підтягуються люди з верхніх ярусів, взагалі підтягуються люди з всіх можливих місць таборування в околиці відомих мені і невідомих. Центральна алея оживає...
Запалення вогнища це окреме дійство, з барабанними ритмами, танцями і всім іншим. Це наче свято вогню, який коли загориться має всіх зігріти довкола і освітити. Цього року вогонь загорявся досить дивно і довго, але як загорівся то було тепло і яскраво. Яскраві люди, повністю голими кружляють довкола яскравого вогню, наче планети довкола сонця. Ну звісно, як казав Трісмеґіст: "що внизу те й наверху"... Вогонь обдаровує своїм теплом і світлом всіх однаково щедро. Барабани створюють загальний ритм усього що відбувається довкола. Ватра триває довго...
Коли вітер грається із вогнем, підхоплює маленькі іскорки і несе їх, то є можливість подивитись що буває коли поєднуються дві стихії. А буває красиво. Вітер доповнює своїми витівками вогонь, робить його рухливим і ніби живим, розносить його іскри довкола... А ще ці танцюристи вогняні, які танцюють там з вогнем під барабанний ритм, вони наче товаришують з вогнем.
А буває, що іскри починають летіти на тебе, і тоді тобі треба або втекти з того місця, або бути готовим зустрітись з цими послам вогню. Бути готовим до повідомлення яке вони тобі принесуть, а повідомлення їхнє запальне і гаряче... Я приймаю послів. Умиротворено отримую задоволення, відчуваю вогняні подихи, вітаюсь з іскрами.
Взагалі я собі це все уявляю так, що тут єднаються всі стихії. Вогонь грається із вітром, довкола течуть потоки з водою, земляна стихія теж пасивно у всьому присутня, як мінімум з неї виросли всі ті дерева, які ми палимо зараз у вогні, вони ж, ті дерева, щоб вирости провзаємодіяли зі стихією вогню - Сонцем, котре знову ж таки насичувало їх енергією. З водою теж провзаємодіяли, як і з повітрям. Єднаються стихії, єднаються і люди.
Можливо людина це п'ятий елемент? Хтось так вважає. Або і дерева/рослини теж можна вважати п'ятим елементом, адже вони постають там де об'єднуються чотири. Або п'ятий елемент це якийсь закон, згідно з яким взаємодіють всі попередні у творенні чогось нового...
Таборував разом з Лізою і Колею. Ото як йшов дощ, то Ліза виступила мотиватором для нас, ми б могли собі сидіти і не висовуватись, але вона запропонувала натягнути ще один тент над нашим вогнищем, щоб можна було нормально його палити. Коли ти сидиш в сухому і теплому наметі, а хтось тобі пропонує вийти на мокру погоду і щось робити під дощем, то ідея так собі, але коли ти зробив це під дощем і насолоджуєшся результатом, то це прекрасно! Це відчуття важить більше затрачених зусиль. Ото натягнули ми другий тент і гарно собі кучкувались біля свого вогнища, а мати своє вогнище в дощ то ше треба вміти... принаймні воно потребує зусиль, ну а шо ми, ми можемо! Взагалі я не вмів натягувати тент, ніколи раніше цього не робив, як і мої друзі, ми не думали чи нам вийде, ми просто взяли і зробили... нема чо думати, інколи краще взагалі не думати. Якось так.
- Привіт, а у вас є сіль?
А вони якось так підозріло...
- Ні, нема
- А в кого тут її можна взяти?
- Ну не знаю... Відповіли вони косо поглядаючи.
А вже в нас в таборі, коли посланець за сіллю вернувся нізчим хтось жартома сказанув:
- Треба було уточнити, що тобі кухонна сіль потрібна : )
А ще там ходив чувак в костюмі коронавіруса, видно шо з почуттям гумору, весь такий в тому білому комбінезоні, з респіратором на лиці, і з символами коронавірусу, всі до нього йшли обніматись, розуміючи всю іронію ; ) Ну а він нікому не відмовляв. Я його не сфоткав, але бачив, взагалі я багато чого не сфоткав. Він єдиний хто носив там маску, якшо ця маска не маскарадна.
Хтось сказав:
- Тут стільки людей з'їхалось, хоч один, але має бути носієм коронавірусу по ідеї.
- Якщо так, то всі би мали попідхоплювати той вірус...
- Ну глянемо шо з того буде
- Але нам би зараз не завадило підхопити коронавіруса, піднялась би температура тіла і в наметі було б тепліше спати : )
Всі обнімалися, цілувалися, але ніхто так коронавіруса і не підхопив, прийшлось іншими способами в наметах грітися. Коронавірус виявився суто міським жителем, він полюбляє поселятись біля кантор, де малюється на паперах статистика.)
Я вже про це писав, але напишу ще раз: на Шипоті правилом доброго тону вважається прибрати місце своєї стоянки, з тих хто приїздить на Шипіт більшість забирають своє сміття з собою, зносять його до найближчого смітника в селі, а ті хто приїжджають своїми авто взагалі забирають деякі речі, щоб здати їх на вторинну переробку в своїх містах, мої друзі одні з таких.
Я завжди купаюсь голим в потоках, але щоб бігати так навколо вогню ше "не доріс", чи шо.) Але розумію, що це дуже високий прояв свободи.
А ще на Шипоті колись була баня, я ще її застав. Ми довго напалювали піч з каменю, а під вечір лили на неї воду і гарненько так парились, періодично стрибаючи в холодну воду і вертаючись назад. А тепер з банькою щось сталось і вона у напівзруйнованому стані, варто буде її відновити, може наступного року.
Чув таку історію, що колись хіпарі крали взуття в тих хто приїздили, шоб ті ходили босі. Не знаю чи то правда, але я босим ходив добровільно і мені це подобається, адже крім нових відчуттів це ще й корисно, дуже корисно.
Ну шо ше можна робити там, та купу всього і нічого одночасно. Наприклад збирати ягідки, потім зависати в гамаку і знову збирати ягідки, можна ше різні трави збирати, а можна і не лише збирати...) А потім пів ночі десь тусуватись з сусідами, йти на звук барабанів шоб поринути у їх ритми або чути їх здалеку.
Це дім тиші. Тиша живе тут.
Доволі затишно, а ще видно стоянку сусідів у вікно. Можна слухати як падає дощ, палити багаття в печі і попивати чайок, чи грати на чомусь...
А якось то ми піднялись на найвищі яруси, до того місця де найвища галявина на якій ще можна таборувати примикає до самого підніжжя гори чи хребта. Це ми ходили в гості до Руслана, він любить селитися повище...
Шипіт 2011
Шипіт - країна де ночує Сонце. ч.1 (добирання)
Шипіт - країна де ночує Сонце. ч.2
Шипіт - країна де ночує Сонце. ч.3