hors_bor: (гриби)
Подорожній, розплющ очі. Знову заплющ. Починається!
Де це я опинився..?
Заходжу в приміщення повне столів а біля них стільці. Наближаюсь до одного з столів за яким вже хтось сидить, вітаюся, приєднуюсь до нього. Він киває ніби на мене чекав. Дивне це місце, тут все так тихо і спокійно, але разом з тим і тривожно. Підозріла емоційна суміш.
На моє здивування він починає розмову першим:
Читати далі )
hors_bor: (Default)

 А ви будь коли бачили як дим виривається з комина? Задумувались про шлях довжиною в життя, який йому довелось подолати? Ось він граючись із вітром випурхує, такий сивий між падаючих сніжинок. Він покидає попіл в каміні. Такий в нього кінець початку.

Але де йому довелось побувати до цього і скільки на своєму шляху побачити? Він же раніше то і не димом був! Вважав себе поліном. Звичайною твердою полінякою, серед маси інших собі подібних.

Кількома днями перед цим їх привезли великою машиною у двір, нашвидкоруч вивантажили, але дбайливо поскладали у дровітню. А ще зовсім недавно масивний лісовоз продираючись серпантиновим бездоріжжям з трійкою лісорубів піднімався до нього, коли воно ще було цілісним деревом. Справжнім таким великим деревом. І знову ж таки – одним з багатьох собі подібних. В компанії менших чи більших. Допоки роздався звук бензопили… і земля стала так близько.

До цього ж древо шелестіло при вітрі та протистояло натискам сильних негод, раділо кожної весни. Дерева обходяться без метушні, але теж рухаються. Їх рух стремить одночасно вниз і вгору. Зміцнюючи глибинне коріння воно тягнеться до сонця. Воно залишалось непорушним і разом з тим росло.

Читати далі )
hors_bor: (Default)
Я звичайно підозрював це, але сьогодні викрив її остаточно! Вона переїхала декілька днів тому до мене з села, а я виявив шрам від укусу у неї на шиї. Спочатку я не звернув на це ніякої уваги, але сьогодні з ранку, коли я пробудився гарно поспавши, то вона була дуже голодна, я відкрив холодильник і перше що мені потрапило на очі це домашній сир. Я витягнув і дав їй трохи поїсти, але котяра падлюка зовсім не хотіла їсти сиру, що мене сильно здивувало, я пообіцяв собі нічого їй не давати їстивного, поки падлючка не зїсть сиру.
Через деякий час я дізнався, що той сир є з часником. Наскільки я знаю вампіри не переносять запаху, та й взагалі часнику, а ще той слід на шиї. Тепер я не сумнівався: зі мною живе вампір. Але на вампірів просто так не перетворюються! І тут я почав прокручувати в думках всі можливі варіанти як моя кицька могла стати вампіром...
В дитинстві мені подарували її батьки, вона жила постійно в місті, і була типовим міським домашнім котом. Але минуло кілька років і хтось запропонував вивезти її у літку "на відпочинок" до села. Так і зробили: в клітку, на потяг, і в село. Вона там прижилась, і добре почувалась з іншими котами. І так було завжди. Рік за роком коли починалося тепло на весні ми її відвозили до села, а коли починалися холоди осінню - забирали назад у місто.
Так було і цього року. Та починаючи від недавніх часів всі почали помічати якусь кровожерливість і жорстокість за кицькою. Вона вбивала різних мишей, кротів, іноді навіть пташок, звичайно ж відразу їх не їла, а приносила додому і клала кудись, ну а коли приходило натхнення, то бралася до впольоівної жертви і зїдала її. Ну звичайно ж. Коти це дрібні хижаки! Але зазвичай домашні коти не полюють на різну звірину, будучи звичайними милими і пухнастими домашніми звірками. Та не в нашому випадку. Ми все частіше могли побачити нашу кицю з впольованими гризунами в зубах.
А що ж з нею сталося? Як вона стала вампіром?...
Читати до кінця )
Твір заснований на реальних подіях...
...моїй любій котярі присвячується

hors_bor: (Default)
Зима...якою чудесною вона може бути, і всі ми можемо відчувати це на собі, помічати цю красу навколо себе, але не всі здатні відкрити очі...просто вийти на вулицю, покинути всі справи і бути заодно з стихією...
Стихія, зима, яка вона велична та сильна і водночас прекрасна...вона сильна, її красу помічають не всі, її вбивчу красу і її силу, але свою силу вона все ж примушує помітити. Силу холоду і падаючого снігу...цих маленьких часточок води яку пройняла стихія холоду, стихія нерухомості, стихія яка все залишає на пізніше...стихія яка творить красу по своєму, і їй не потрібні для цього трави зелені чи квіти пахощами яких наповнюється вся сутність істоти що опинилась серед природи, яка є її частинкою...навіть хлюпіт чистих кришталевих вод не є тут потрібним.
Тут потрібна тиша, тут володар спокій, тут все підвладне стихії, все стає мертвим і нерухомим, якщо не засинає у теплі, якщо не знаходить енергії для життя...Смерть тут союзниця стихії, а сон її помічник.
Все зупиняється під натиском величі славної стихії, і лише думки вирують та навіюють свої ілюзії а також бажання, які здаються цілком здійсненними, а це тому, що стихія пробирається і в твої думки - вона не навіює тобі непотрібних мрій і бажань про які думають плебеї рахуючи гроші.
Стихія разом із снігом і зимним вітром навіює тобі прекрасні думки про вічне...вона спрямовує мене кудись далеко, туди куди не всі бажають заходити, боячись, що це щось не те...не те, не те куди заходить мозок людини серед їй подібних. Боячись подумати про себе щось не те...
Але я помічаю вже силу і її величність Стихію, я тепер її маленька частинка, я тепер з нею заодно, я вже добряче находився по скрипучому снігу, який грає і бринить холодною музикою, музикою яку створила її величність Стихія...
Я йду, і знаходжусь на території слави і правління Зими. Я її помічаю усюди, вона всюдисуща, вона вічна на моїй землі, вона пам'ятає більше за мене, вона підкоряє серед свого панування усіх, усіх хто певним чином опинився в її час, в час її панування на цій холодній землі.
Я йду...там де вона все опанувала, і ще не скоро прийде зміна для неї, бо то лише початок. Все навкруги біле, все взяло для себе колір її величі. А мені приємно, приємно що я це все відчуваю, я відчуваю все це всім єством своїм, а чи відчуває стихія мене у її лоні? А вона все відчуває, адже вона є стихією вседержительки Природи, а природа все відчуває і відчуває більше за нас.
А я відчуваю що належу до цієї стихії, це моя стихія, стихія таких як я. Чую падіння кожної маленької сніжинки, кожна падаючи створює ледь чутний звучок - шорох, але всі вони падаючи створюють власну мелодію - мелодію снігу, води яка належить стихії Зими.
Я вдячний цій стихії, що вона подарувала мені хвилини приємних роздумів, роздумів про вічність, сутність життя, роздумів про силу і красу серед прекрасної тиші і снігової музики. Але вдячний не лише я...от до мене долинають звуки дитячого сміху, вони мене звеселяють, додають радості життя і наснаги...гарно дивитися на радісних дітей, які серед морозу, насипів снігу та ялинок що не зупиняють своє життя навіть тепер граються і веселяться, з'їжджають на санках по свіжовипалому снігу, бігають, доганяють один одного, і їм зовсім не холодно, їх гріє радість. І нічого їм більше не треба для того щоб бути щасливими...нічого! Це українські діти які люблять зиму і коли багато снігу. Вони люблять всі пори року. Діти...ще багато не знають, що на них чекає, але все залежить від нас, і трохи від них. Все обов'язково має бути добре...
Крокую далі...інколи озираюся щоб не пропустити чогось незнаного, чогось що може раптом статися, але все навкруги тихо і спокійно, людей не видно, як і не чути...як це прекрасно! Всюди краса одноманіття, всюди падає сніг, накриваючи все живе і не живе...сніг, весь сніг то армія її величності Зими прекрасної стихії, він накриваючи собою завоював усе що накрив, зима все більше і більше утверджує свою владу накриваючи все снігом, без якого існувало б лише її ім'я.
Іду далі...крок за кроком рухаюсь вперед, оглядаюсь, бачу позаду себе яскраве світло жовтуватого відтінку...воно вирізняє себе серед темної і прохолодної зимової атмосфери, здається там тепло, хочеться побігти туди щоб зігрітися, я б так і зробив...побіг би, якби не знав що це омана, що там так само холодно, як і тут, бо не всюди де світло тепло. Бачив як гарно був освітлений той сніг падаючи додолу. Світло зникло, і я побачив проїжджаючу вдалині машину, що повернула. Машина поїхала, світло зникло і все стало як було до того, нічого зайвого, і нічого надобного ось в чому проявляється краса, а коли зима, тоді все саме так , в неї усе є щоб бути красивою, і нічого іншого не треба, вона така як вона є.
Йшов далі про все це думаючи, і все більше відчував на собі її силу. Всюди падав сніг і ці сніжинки все завойовували навколо створюючи свій настрій. Вони й мене завоювали...мій чорний берет зверху притрушений білим снігом, йшов по білому своїми черевиками, а він був на мені своїми сніжинками, лише по довгому шкіряному чорному плащі сніг спадає униз не маючи ніякої змоги притрусити мене. І лише чорний шарф, що огортав всю шию і груди ховався під плащем - нагадував своєю формою трикутник з одним нижнім кутом і двома верхнім. Будучи притрушеним снігом що добре чіплявся по шерстяних волокнах шарф нагадував сиву бороду старого вікінга-скандинавця серед такої їм звичної зимової стихії. Руки без рукавиць, щоб краще відчувати потугу зимових холодів, щоб призвичаїти себе до них і не боятись. Руки хоч і не притрушені снігом, але теж білі від холодів, я їх час від часу розтираю щоб і зовсім холодно не стало, або засуваю руки в рукави одна одної складаючи їх ніби якийсь монах. Але сніг падає по лицю, інколи лоскоче, я терплю бо не хочу витягати руки з рукавів, але коли відчуваю що мороз добряче холодить мені вуха не даючи цим спокою, то витягую долоні з рукавів праву з лівого, і навпаки, при цьому створюю рипіння добряче охололого плаща, розтираю вуха і холоду як не було.
Не боюсь я холодів, адже я біла, сильна і здорова людина, яка не боїться бути часточкою великої природної зимової стихії, яка вміє бачити її красу, а стихія та підкреслює і нашу красу, красу білих людей - вихованців цієї стихії, які звикли завжди удосконалюватись, і ставати все сильнішими на різних рівнях і у різних сферах буття...
Дивно але нас дійсно виховала ця стихія, ми під її впливом стали кращими, і будемо ставати такими й надалі, європейські нації діти цієї стихії, вона примусила нас діяти, вона зробила нас кращими! Я білий...у мене лице біле від холоду, я зрівнявся із кольором снігу, я стаю таким як він білим, холодним, строгим, сильним, я стаю частинкою білого правління, моя душа біла, але одяг чорний. Мій довгий плащ захищає мене від зайвої білоти, адже я не планую ставати настільки білим, що аж мертвим, в моїх планах життя, будучи частинкою стихії...чорною частинкою білої стихії. Але лице ж моє біле...
У світі йде гра, гра чорного та білого, одне доповнює інше, і так завжди, але коли починається хаос і одне заходить на місце іншого, тоді втрачається рівновага, і вже ніщо не має права жити.
Всюди краса у тишині, її порушують лиш звуки падаючих сніжинок, які роблять все навкруги чистим, свіжим та білим, і немає тут місця для чорних плям, бо тут царство правди.

Все таке біле і підвладне природі, видно безлисті дерева, а де не де хвойні. Вони ж не зупиняються навіть у зимку, бо це також і їхня стихія, стихія яка їм допомагає. Серед цих дерев і пануючої стихії я навіть забув, що знаходжусь серед цивілізації. Поглянув у далину і побачив силуети куполів церкви, це гарне видовище! Вони ледь виднілися, бо зима не спала і все завойовували її маленькі піддані - сніжинки, разом із засніженими силуетами церкви в снігу виднілися деякі будинки, теж силуети, ледь проглядалися вежі костелу, вони високі та невимовно красиві серед темряви, мороку що наступала і снігу який все робив свою справу, добру справу, місто неначе завмерло, чи замерзло...тимчасова смерть, де майже неможливо зустріти людей, а ті яких інколи й приходилось зустрічати були заклопотані своїми дрібними справами, і їм було не до цього. Місто було пречудове, холод - син Зими добряче все очистив...так я й відчув чистоту у всіх її проявах. Зима закликала чистоту до себе в гості...вони напевне хороші подруги. Я їх люблю.
Місто пусте, холодне і чисте всі поховалися, і лише міські споруди залишились стояти непорушно.
 Йдучи далі я вже вбачав світло, не знаю звідки воно, я й не хочу знати...просто світло, світло міста. Вежі костелу, воно ще не згасле у напівкруглих вікнах старих кам'яниць, куполи церков...і маса інших красивих, та й не дуже будівель. Від них світло падало вниз, на землю покриту усю снігом...вже не таким білим, з кольором тьмяного віконного світла.
Але все в снігу, не лише земля, а й дерева, дахи всіх будівель що я бачив, і я також в снігу. І всюдисущий слизький холод створює всю цю атмосферу. Дорога по якій йшов була без слідів, була чистою, йдучи далі почав бачити силуети людей, але їх для мене не існувало, я не дивився на них, а був сам із собою.
Дивився на засніжену землю, сніжинки там відблискували сяйвом...ні не золотим сяйвом, а саме величним сяйвом благородного срібла. Так! Саме срібла, здавалося вся стежка посипана сріблом, яке очистило все навкруги. Було прекрасно і велично. Все настільки чисто, що ніщо не має права забруднювати це будь як. Все таке срібне, я згадав минувшину, а ще що срібло завжди мало велику очисну силу яка вбивала різну нечисть що вставала звідти, звідки вже не повинна була вставати.А ще це колір шляхетних людей. Адже золото це не чистий, брехливий, злочинний і вбивчий метал, який тримав у рабстві багато людей, та й зараз тримає, і так буде продовжуватись, з ним пов'язано багато гріхів і зла що творилося і буде творитися, золото є для напівлюдей які не здатні бути в гармонії, і які завжди прийдуть до кінця до того кінця де вони не стануть нікому потрібними, навіть власним родичам і друзям, яким буде потрібне їхнє золото, і так колесо крутиться далі й далі без кінця...
А стосовно срібла, то воно повна протилежність золоту, то чистий метал який має чисті властивості, і для чистих людей, які відійдуть колись у вічність, а не в небуття...А що ж таке вічність? Для кожного вона своя, у неї відійшло багато достойників, які були чистими...такими чистими як і цей сніг, срібний сніг, що мене оточує, сніг що його поширює Стихія, якій зараз підвладне усе, вона зробила все навкруги чистим і срібним. І мені здається ніщо не може заплямовувати цю чистоту! Ніщо крім червоних плям, великих червоних плям, від крові, крові тих хто якимось чином би сміли зазіхнути на цю красу, крові тих хто не посоромився паплюжити велич, і тих хто посмів сперечатися зі стихією - стихією природи, крові тих хто так любить золото більше за життя, тих хто продає життя за те золото, крові тих чорних золотолюбивців, які посміли порушувати неписані закони - закони честі і доблесті, які завжди існували, і будуть існувати всіма віками, як і природа яка виховала з нас достойних людей своїми великими стихіями.

P.S цей твір було написано в кінці 2009 року мною після того як зима добряче мене відморозила, і я не відійшовши від цього стану взяв та й написав.Фото також моє ©.
hors_bor: (Default)
Всі його хочуть зустріти як найкраще...навіть вважають,що як зустрінуть то так і проведуть. Я ніколи не задумуюсь над тим як зустріти той НР...і якщо ніяких варіантів нема,то спонтанно щось придумую цікаве так і зустрічаю. Цього року за декілька годин до НР я вирішив його зустріти на даху будинку в центрі міста так щоб бачити всіх маленьких людей з висоти,щоб добре бачити феєрверки...і могти їх пофоткати. Зустріти новий рік в нестандартній обстановці.
Сам я ніякої піротехніки не мав, тому вирішив взяти річ-артефакт гасову лямпу яку колись знайшов риючись у старій коморі. Щоб світити нею при потребі на даху і не лише...хороша штука).
Після того як придумав шо робити, то вирішив що було б непогано знайти ще когось зацікавленого в такому бо самому не так цікаво. То я почав декому хто був "онлайн" повідомлення писати...всі вже знали як будуть зустрічати НР тому відмовлялись. Але я згадав шо в мене є мобільний телефон і подзвонив до Миколи і він сказав що можливо буде. То якщо надумає я сказав щоб приходив на 11.00 в центр. Він не дуже хотів йти бо я не бухаю на НР та й крім того на даху це недопустимо.
Потім в контакті списався з Олею і переконав її підтримати мою дахову ініціятиву, вона погодилась прийти і сказала шо буде,то я зрадів шо буду там не один а може й нас там буде троє.
Після того я згадав що одна з "фішок" НР гасова лямпа не буде горіти без керосину, тому побіг в єдине місце в якому в передноворічний час можна було його придбати то є будівельно-господарський дуже величезний магазин що знаходиться на промзоні. Ше було світло я сів на маршрутку, вийшов і пішов через міст, прийшов там обслуговуючого персоналу було більше чим клієнтів...ну звичайно...кому спаде на думку пертися в будівельний гіпермаркет що на промзоні до якого вже не ходить громадський транспорт та ще й за 5 годин до Нового Року? Всі зайняті в цей час іншим! Ледве знайшов керосин,купив його і почав вертатися назад...на голову падав сніг а вітер задував його мені в очі тому я постійно їх примружував, нахилившись вниз бачив білу землю. Спішив додому бо треба було ще вибрати новорічну краватку=)
Коли прийшов то вже була готово новорічна їжа і я так нажерся шо ледве ходив,тому навіть в неті не сидів, а ліг на диван і взяв читати книжку...ніякої передноворічної суєти,просто я,диван і книжка.
Згодом я дізнався котра година, а то була майже десята і я почав збиратися. Коли вийшов то було близько 10.30 і я дуже спішив. Маршрутки вже не ходили тому довелось добиратися майже з краю міста в центр. І я як завжди майже не запізнився прийшов десь так в 11.20. Оля вже чекала, Миколи видно не було...Оскільки ми домовлялись на 11, то вирішили більше не чекати. Оскільки я був одягнений крім всього ще і в двох сведрах (боявся змерзнути) то було мені через це жарко бо трохи біг. То я сказав "йдемо зайдем в якесь приміщення я зніму сведер і поставлю його в сумку" ми пішли. Коли я все зробив то було десь так 11.40 тоді ми пішли вже до драбини що веде на дах...в час дійсно не вкладались, бо я планував бути там зразу після 11.00.
Полізли на верх пожежною драбиною,вибрались все поки було добре. Я спробував полізти похилим дахом в гору, щоб перелізти його і спуститися вниз де є нормальний рівний простір для перебування...як це вже робив. Але тут виявився один маленький "нежданчик" на дворі була зима! На дахах лежав сніг! І як тільки я виповзав на якийсь метр вгору то зразу з'їжджав у низ опираючись на ринву ногами, і якби я виліз вище і ненароком так само зїхав з тої висоти то ринва мене б не захистила і полетів би чотири поверхи вниз! Тому вирішив не ризикувати. Трохи вліво чи то вправо (все відносно) я побачив на даху отвір для вентиляції горища, через який вирішив потрапити всередину і пройти вже горищем до потрібного місця. По ринві добрався туди. Отвір був забитий бляхою то я її відігнув.Ми потрапили в середину горища. Там було темно, і ми в надії що знайдемо прохід почали запалювати лампу, коли запалили я пройшли трохи вліво але зрозуміли що далі не попадемо бо там закрито, а з права і взагалі була стіна. Ми потратили багато часу щоб попасти всередину на годиннику було 11.51. Тому почали вилазити поспішаючи і я відігнув ту бляху вже остаточно. Вибрались назовні і я скомандував лізти по ринві ще далі. І ми добралися до стінки тримаючись за яку все ж таки можна було вилізти на верх похилого даху...ми це зробили, потім перелізли ту стіну і добрались до більш менш рівного даху, далі трошки вниз і перед нами розкривався краєвид нічного Тернополя і театральної площі. Все було як я задумав не враховуючи часу.Я навіть не хотів дивитися на годинник було зрозуміло що НР настане за декілька секунд...на площі був великий екран на якому висвітився циферблат що показав:12.00...вся площа загула веселими криками і різного роду воплями а також вибухами з петард і феєрверків.
- Ми пропустили звернення президента. Сказала Оля жартома...
-От і добре шоб він здох...я й так планував бойкотувати то звернення.Відповів я...
Ми трохи на все це подивилися і я на швидкоруч почав розпаковувати фотоапарат із штативом. Я робив фото, старався ловити феєрверки які спалахували то там то там в різний час. Ще ліпили сніжки і кидали ними по людях...точніше по неграх:)Пам'ятаю я попав негру в голову...його емоції з того це переляк і роздратування, а головне не могли додуматись ті негри звідки ж летять такі великі, інколи замерзлі "сніжинки".Це радувало. Ми фотографували, кидалися сніжками, милувалися навколишнім краєвидом....

Тут до мене зателефонував Діджус від Сколота і ми привітали один одного з Новим Роком.Трохи побалакали я йому похвалився що мене занесло аж на дах в центрі міста, він сказав щоб ми приходили бо в Сколота зібралась компанія на НР. Я знав що в Тернополі мали зустрічати НР багато хороших знайомих і хотів всіх бачити...та й навіть з тернопільськими я рідко бачусь шо вже говорити про іногородніх. Тому ми поспішили, я склав штатив і почав робити фото на згадку використовуючи спалах. Потім склався остаточно і ми намірились злазити.

Але не тут то було...
- В нас гості...
-Де?...ааа...от тобі на!
Нашим гостем виявився міліціонер який виліз сюди щоб зняти нас! Він стояв внизу зійшовши якраз з пожежної драбини.
-Спускайтеся негайно!!! - кричав він.
А ще нижче було видно голову якогось молодого чоловіка в цивільному одязі і який також кричав.
-Ану бля*ь злазь! На*уй!!!
Я йому відповів щоб він не матюкався,після чого розмову вів з міліціонером.Він і далі в агресивному стилі наполягав щоб ми швидко злізли, але я дав йому зрозуміти що це не є так просто і крики тут не допоможуть...бо швидко можна було розбитися, а щоб злізти не пошкодивши себе треба було з обережністю спуститись так як і підіймались. Матюкливого молодика вже не було видно, а я з міліціонером домовлявся про то як буду злазити. Він ше перепитувався скільки нас на даху, то я відповів що лише двоє.
Я сказав що буду злазити по даху вниз тримаючись за ту стінку, а потім полізу стаючи на ринву до драбини. Але він заперечив і запропонував мені сісти на верх даху спустивши ноги на дві похилі його сторони...ніби на коні, долізти паралельно до нього а потім з'їхати по шиферу вниз і він там мене зловить...казав щоб не боявся, та я й не збирався боятися, адже як можна боятися якщо мене страхує міліціонер. Я ще запитався як так вони нас помітили, адже ми були тихо і не шуміли, на то він відповів що: для цього він тут і є щоб помічати таких як ми. На то я йому відповів що ми й так збирались спускатися.
Ну то я доповз і навпроти драбини з'їхав униз слизьким дахом впершись ногами в драбину і в нього...Олі я сказав робити то саме а сам поліз вниз де мене чекали ще міліціонери.Коли опустився то зразу заявив що тікати не збираюся,бо бачив шо хотіли мене зловити за рукав, вони почали казати до мене щось типу: "понадивлялися фільмів і не мають шо робити".Коли злізла Оля то почали питати в нас скільки нам років і де вчимось...ну ми їм і відповіли.
Тут я подумав "ну все капець накрився наш Новий Рік у Сколота" напевне поведуть нас у відділок і всяке таке...і ми не зможемо його нормально зустріти, нікого не побачимо кого так хотіли, а будемо сидіти в каталашці,пропустимо все свято!
Повели вони нас площею між всіма людьми на другу її сторону, і щось сказав шо хоче показати тих через кого мав лізти на дах начальству ми погодились...я йшов перший і не бачив нікого позаду себе, питався куда маю йти а він сказав "йди в сторону он тієї жовтої таблички" ясна річ ніякої таблички в сторону якої треба йти я не побачив тому просто йшов прямо.
І тут він сказав ну щось таке "ну все вшивайтесь звідси, і більше такого не робіть", ми зрадівши сказали що не будем більше і подякували! І почали смиватись прискореним ходом навіть не озираючись на нього поки не передумав=)Пішли тротуаром в сторону ЦУМу дивуючись що залишилась в нас ще нормальна міліція яка розуміє і дбає про нормальних людей. Це можна вважати за перше чудо яке трапилось з нами в новорічну ніч! Так чудеса бувають!!! Тим більше якщо грамотно розмовляти з грамотними міліціонерами (все таки і такі бувають!).
Далі ми думали над тим як попасти в точку призначення не витрачаючи гроші на таксі і єдиним варіантом було йти пішки бо внутрішньо міський автостоп трохи не в тему=)По дорозі бачили як група хлопців веде...тобто тягне якесь п'яне тіло, виявилось що то якась дівчина. Якась старша жінка здивовано дивилася на те, а ми теж не менш здивовано. Я собі думав як це тупо бухати! В неї свято вже закінчилось, в кращому випадку її приведуть додому і положать спати, а рано вона пробудиться, не буде нічого пам'ятати і піде блювати в унітаз з бодуна.Ой як же чудово набухатися на свято і ніхрена не пам'ятати і тим самим все закінчити.
А наше свято тільки но починалося! Ми з великою приємністю і радістю йшли в гості до Сколота і кожен наш крок приближав приємну зустріч з  усіма! Хотілося розповісти пригоду що трапилась з нами а також почути їхні не менш цікаві розповіді...мене зрозуміє кожен, хто хоч раз йшов на зустріч з кимось дорогим кого так давно не бачив,але хотів це виправити!
Ми вже багато пройшли і тут я згадав що забув на даху свою гасову лямпу, яку так люблю! Але ні на трошки не засмутився бо знав що завтра прийдеться полізти на дах і забрати її, а за ніч вона не пропаде, бо ніхто туди не полізе. Ще мені здавалося що я загубив на верху ключі від хати.
Пройшли ми десь пів дороги, як тут створилося іще одне новорічне чудо! Нам зупинилося таксі, а таксист запропонував нам сідати і сказав що йому по дорозі і він нас підвезе та ще й безплатно. То ми зраділи і сіли.Є ж хороші люди на світі=) Короче підвіз він нас куда треба...але я вирішив стати також творцем чуда, тому витягнув з кишені 5 гривень і дав таксисту...о так!!! Це було чудо із чудес я не пошкодував 5 гривень для таксиста, якщо міг нічого й не давати!Оу єЄє!! Ось так я також став чудотворцем в цю ніч і відповів чудом на чудо! Тут вже не посперечаєшся що новорічна ніч це ніч чудес!
Пізніше почався ще один етап це пошук домівки Сколота...Нам давали вказівки по телефону як добиратися і куди повертати, але ми годити трохи не правильно...тоді Сколот вже сам вийшов за нами і нарешті ми приєдналися до всіх! І ми всі були дуже раді. Був дуже радий бачити всіх кого знав! Були також і не знайомі на даний час мені люди...почав вливатися в компанію...вона була чудова і весела.
Взагалі було дуже гарно, розмовляли на різні цікаві теми...веселились,грались в ігри...ну що ж іще можна робити на Новий Рік?)З незнайомими мені дівчатами я так і не знайомився...а поводився так ніби ми вже знайомі і вони аналогічно=)Ми ще трохи посиділи і тут поступила пропозиція збиратися надвір. Я відчув що буде цікаво коли побачив різну піротехніку. То ми взяли все це і пішли. Було круте фаєршоу і дуже захоплююче. Я без фотоапарата нікуди тому був з ним і вдалося спіймати декілька гарних моментів.
Далі ми пішли до вогню яким погрілися а я далі фоткав.
Пізніше ми пішли до хати і почали дивитися Відео що включив нам Сколот...спочатку то був якийсь серйозний фільм але пізніше всі захотіли якийсь інший чи то історичний чи то містичний...але дійшло до того що почали дивитись Сімпсонів=)
Було вже пізненько то ж більшість почала трохи засинати і розходитись по кімнатах. Залишились "найстійкіші")Сколот підкинув класну ідейку...а саме походити по кімнатах і пофоткати всіх сплячими чим ми і зайнялися.Але згодом і ми зрозуміли шо треба йти спати тому повимикали все і полягали.Діджуса здається вже не було.Нас чекав ранок...
Рано як завжди я встав одним із останніх а може й останнім...короче коли я встав то всі щось вже робили.То було десь біля 12 години. Пам'ятаю що був загубив держака до штатива і всюди його шукав...розпитував всіх чи не бачили здається цим я всім надокучав, всі казали що ні, я далі шукав. А коли найшов у своїй сумці то продемонстрував "дивіться всі...шоб знали ось що я шукав".
Пізніше я пішов і сів на диван біля другої Олі...здається з Києва. Мені цікаво стало з нею познайомитись ближче, от і я почав розмову вже не пам'ятаю про що конкретно ми розмовляли але багато про що...про подорожі,життя,літературу і мистецтво...Пам'ятаю як Незабутка зауважила мій монотонний стиль розмови, щось пожартувала з того,я щось відповів=)Але я так не завжди говорю. Ще до нашої розмови приєдналися Оля з Тернополя і Сірко...він ділився досвідом розвитку молодіжних рухів у Львові. А Віка порадувала нас смачним фруктовим салатом. Так ми досить довго сиділи і говорили...
Через деякий час Олі потрібно було йти на вокзал взяти квиток додому. Сколот запропонував мені її провести і я з радістю погодився, поспіхом зібрався і ми пішли. Йшли пішки до центру...про щось розмовляли, я розповів що забув на даху ту гасову лямпу, сказав що треба залізти на верх розказав все про це. А по дорозі до того місця розповів трохи про місто Тернопіль.
Коли ми прийшли то під драбиною стояло два міліціянти...ми вже тут почали думати що ж би це зробити думав піти домовитись з ними але вони так раз і пішли звідти...цього тільки нам й було треба! Це все сила наших думок:)
Далі я виліз наверх, по ринві вбік, до стінки без якої не вибратися вверх. Дістався до лямпи і зліз вниз...все як тоді.
Оля зустріла мене ніби зітхнувши полегшено, (мушу визнати то дійсно виглядало небезпечно).Ще сказала, що якби менти захотіли вернутися то вона би відволікла їх і затримала поки я б злазив вниз, "надійна дівчина...я ж її навіть про таке не просив..." подумав я і ми пішли далі на вокзал розмовляючи. З нею було про що розмовляти так ніби давно знав її...навіть не з всіма знайомими так.
Коли квиток було придбано ми мусили розійтись...вона просто прогулятись Тернополем, а я додому. А оскільки на дворі було 1 січня - день народження Степана Бандери і всі патріотично налаштовані люди збирались на марш в честь цього то я їй сказав орієнтири місця збору.Так ми і розійшлись...
Я пішов на маршрутку чомусь від вокзалу через Старий парк, сів на неї вже на проспекті С.Бандери пройшовши повз обласну лікарню. Тут почались всі містичні трафунки що стали мене переслідувати...ну я це можу пояснити лише двома можливими причинами це те що можливо мало спав хоча не відчував сонливості, або ж це результат впливу на мій мозок різними чарами, навіюваннями, різними технічними приладами розробленими світовими спецслужбами для впливу на свідомість людей. Суцільна містика. Коротше...то я сів не на ту маршрутку,як взнав про то, вийшов не на тій зупинці на якій планував...мені здавалось що я контролюю себе, але одночасно й не лише я. Мені довелося вийти на вулиці Лесі Українки, далі бульваром Данила Галицького я знову ж таки вийшов на проспект С.Бандери біля літака привітався з деякими знайомими людьми які вже там збиралися і пішов сходами вниз через парк Національного відродження додому пішки...точніше побіг. Вже на підході згадав що я напевне загубив ключі на даху...і що мене може спіткати "закон підлості" і вдома нікого не буде як це буває завжди у випадках коли я без ключів. Підійшов до домофона, натиснув кнопочки, він почав піплати...попіпчав так десь 30 секунд і я зрозумів: от зараза...вдома і дійсно нікого нема!!!Все наламується. Лишалася лише надія на те, що я не загубив ключі на даху, а забув їх вдома і мої передбачливі батьки побачили їх і залишили в сусідів! Я взяв і почав обшукувати всі свої кишені і всю сумку в надії що все таки ті ключі десь там завалялися...але ні!Було багато різних речей окрім ключів. Тут я побачив що мої незнайомі сусіди заходять в підїзд, то я зловив двері і також зайшов, сів у ліфт і піднявся на свій поверх. Швидко до дверей...а тут бац! Записка встромлена в щілинку...все так на що я й надіявся...в підїзді була напів темрява так що я не міг прочитати записку я піднявся до вікон і прочитав, там було написано що ключі в сусідній квартирі...то я зайшов і забрав. Зайшов до себе швидко переодягнувся залишив зайві речі і побіг на зупинку щоб сісти на маршрутку. Але на годиннику була вже майже 17-та тому я розраховував на маршрутці догнати марш вийти і приєднатися...добре що знав його маршрут.Стою чекаю на зупинці приїжджає маршрутка №14 а я в неї не сідаю чомусь бо розраховував на №18 який їде на Збаразький поворот і зразу на проспект Бандери.Може б то сісти...але не сідаю.Маршрутка поїхала...ну і чому ж я не сів якщо вона їде після Збаразького вулицею Л.Українки і повертає на проспект Бандери якраз біля костелу...!?Нічого...продовжую чекати. Приїжджає №16 який повертає зразу на проспект Злуки і далі їде в центр до вокзалу...не думаючи сідаю. Але ззаду ж їхав 18-й принаймні коли я виглянув у заднє вікно автобуса мені так здалося...думав чому не подивився назад перед тим як заходити в середину. Такого в мене ще не було...але все буває в перший раз.Маршрутки зло треба на ровер пересідати думав я...

Приїхав до вокзалу вийшов і пішов прямо, а біля політеху звернув наліво на міст...де починається,чи закінчується проспект Бандери...йшов назустріч маршу.Десь на відрізку цього довгого проспекту перестрів марш...напевно десь біля того костелу.приєднався і почав фотографувати...Закінчився марш біля пам'ятника Бандері мітингом з якого вся наша компанія пішла на став, який до нашого приходу вже встиг був замерзнути. Ми знову палили там фаєри! А далі пішли бродити містом,в піцерію зайшли, трохи там перекусили і вийшли знов бродити містом...не пам'ятаю як бродили, але пам'ятаю що наша мікрокомпанійка що вже складалася з Олі,Олі і Ореста йшла трохи ззаду і пару разів відставали...шось говорили))) Провели були дівчат на поїзд що їхали вже сьогодні додому у Львів,і пішли на маршрутку зі всіма решта що їхали назад до Сколота.
Приїхали,прийшли,щось поговорили...посиділи...прийшов час їхати Олі на вокзал щоб встигнути на поїзд...Сколот викликав таксі і я з ним пішли проводжати її,але я був зібрався повністю і вирішив був провести до самого вокзалу,але в останню хвилину чомусь відмовився від цієї ідеї,попрощались біля машини і відправили Олю саму на вокзал:"(
Вернулися ми назад, знову про щось розмовляли, я ще зв'язався з Незабуткою щоб сказати що фоток сьогодні не зможу в нет закинути і виявилось що вони вийшли на зупинку раніше до Львова...ну всі хто з ними зв'язувався і я також давали різні поради що робити в тій ситуації...але все обійшлось добре. Далі ми дивилися дуже цікавий фільм я забув як називається, але в його назві є слово Вендета то є фільм в жанрі фантастики в якому розповідається про революцію. І то був один з найкращих фільмів які мені доводилось бачити. Далі знову ж таки хтось пішов спати ще під час фільму а хтось залишився...тому хто залишився пощастило одним з перших взнати новину і подивитися відео про новорічний напад на штаб ПР і його підпал. Далі ми посиділи трохи в неті, Сколот включив мені цікаві мультики і я сидів дивився поки не захотів спати...
Рано я толком не пам'ятаю що ми робили але відпровадили на поїзд Віку із Сірком...а також здається і Ярину з Катею.
Лишився тоді був я,Сколот,Борисфен і Оля...та шо з Тернополя. То ми почали трохи дискусію на гострі теми...типу добро,зло,мораль і таке подібне. Побалакали собі та й я з Олею пішли по домах...От такий був Новий Рік. веселий,цікавий і без бухла!
Дякую всім за хороший настрій це був незабутній час і я вас люблю! Сколот навіть визнав що це був найкращий Новий Рік який він пам'ятає!
А ще я вас вітаю якщо ви повністю прочитали цей твір-спогад.Всього вам найкращого і веселого Нового року та Різдва!

Про

hors_bor: (Default)
hors_bor

May 2017

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617 18 1920
21222324 252627
28293031   

Style Credit

Page generated Jul. 28th, 2017 04:46 am
Powered by Dreamwidth Studios